Письмо от 20.03.2002 № 2-222/1575 "О рассмотрении вопросов относительно организации торговли на рынках и размещении субъектов предпринимательской деятельности"

Для работы с текстом документа
(печать документа, поиск по тексту)
необходимо авторизоваться.

Войти в Личный кабинет

Бесплатные документы Ошибка в документе Заказать документ

Сервис содержит 17732 бесплатных документов, которые доступны зарегистрированным пользователям. Регистрируйся бесплатно >>>


  • Информация о документе
  • Ссылки на документы
  • Ссылки из других документов
Наименование документаПисьмо от 20.03.2002 № 2-222/1575 "О рассмотрении вопросов относительно организации торговли на рынках и размещении субъектов предпринимательской деятельности"
Дата принятия20.03.2002
СтатусДействующий
Вид документаПисьмо
Шифр документа2-222/1575
РазработчикГосударственный комитет Украины по вопросам регулярной политики и предпринимательства
Принявший органГосударственный комитет Украины по вопросам регулярной политики и предпринимательства


В данном документе нет ссылок на другие нормативные документы.


Другие нормативные документы не ссылаются на данный документ.


         ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ
                    ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
                        ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
 
 N 2-222/1575 від 20.03.2002
 
 
 
     1. Чим  відрізняються  в  управлінні муніципальні та приватні
ринки між собою та кому вони підпорядковуються?
     В управлінні    муніципальні    ринки   та   приватні   ринки
відрізняються між собою,  а якщо бути  більш  точним,  то  різниця
полягає в особі,  в управлінні якої знаходиться ринок.  Ринок - це
підприємство сфери торгівлі,  функціональними обов'язками якого  є
надання  послуг  по  забезпеченню  належних  умов  для  здійснення
продажу продовольчих  та  непродовольчих  товарів  за  цінами,  що
складаються  в  залежності  від  попиту  і  пропозиції,  створення
необхідних зручностей для їх купівлі.  Муніципальний  ринок  -  це
ринок,  що  знаходиться  у комунальній власності органів місцевого
самоврядування.  Приватний ринок -  це  ринок,  що  знаходиться  у
приватній  чи  колективній  власності юридичної чи фізичної особи,
яка  стала  переможцем  конкурсу  на  право  створення  ринку   на
відведеній для цієї мети землі.  Конкурс на право створення ринків
і  надання  їх  в  оренду проводиться з метою визнання переможця -
особи,  яка запропонувала найкращі  умови  подальшої  експлуатації
об'єкта  некомерційний  конкурс),  або  за рівних фіксованих умов
найвищу ціну за оренду  (комерційний  конкурс),  у  цьому  випадку
ринок   залишається  у  комунальній  власності  органів  місцевого
самоврядування.  У разі проведення конкурсу  на  визначення  права
створення  ринку  на  відведеній для цієї мети земельній ділянці і
визначення переможця ринок стає власністю товариства 'з  обмеженою
відповідальністю,  закритого  акціонерного товариства,  відкритого
акціонерного товариства або приватного підприємства чи  приватного
підприємця.
     2. Хто здійснює координацію діяльності ринків?
     Ринок здійснює  свою діяльність після державної реєстрації як
суб'єкта підприємницької діяльності в місцевих  органах  державної
виконавчої влади. Господарюючі суб'єкти у своїй діяльності повинні
керуватися діючим законодавством України,  Правилами  торгівлі  на
ринках,  затвердженими  наказом Міністерства зовнішніх економічних
зв'язків і  торгівлі  України від 12.03.96 р.  N 157,
який   зареєстровано  в Міністерстві юстиції України  25.03.96  р.
N 138/1163,  та  нормативними  актами  місцевих ор ганів державної
виконавчої влади і місцевого самоврядування, прийнятими у межах їх
компетенції.  Координацію діяльності ринків з продажу продовольчих
і непродовольчих товарів незалежно від форм власності здійснює, як
правило,   управління   побутового   обслуговування   ринків,  яке
знаходиться у структурі органів  місцевого  самоврядування.  Іноді
здається,  що  органи  місцевого  самоврядування плутають значення
слова "координують" із  значенням  слова  "керують",  особливо  по
відношенню   до   приватних   підприємців,   а  органи  управління
(адміністрація  ринку)  приватних  ринків   вважають,   що   чинне
законодавство   України,   що   регулює  сплату  ринкового  збору,
стосується  тільки  комунальних  ринків.   Забезпечення   суворого
дотримання    вимог   чинного   законодавства   щодо   організації
торговельного  процесу  на  території  створеного  ринку  однаково
стосується як муніципальних, так і приватних ринків.
     3. Яким   договором   необхідно   оформити   відносини    між
адміністрацією ринку та підприємцями?
     Згідно зі статтею 3 Закону України від 07.02.91 р.  N 698-XII
  "Про  підприємництво"  підприємці  мають  право   без
обмежень   приймати  рішення  і  здійснювати  самостійно  будь-яку
діяльність,  що не суперечить чинному  законодавству.  Особливості
регулювання    окремих    видів    підприємництва   встановлюються
законодавством  України.  Підприємці  вільні  у  виборі   предмета
договору,    визначенні    зобов'язань,   будь-яких   інших   умов
господарських  взаємовідносин,  що  не  суперечать   законодавству
України.
     Між підприємцем, який висловив бажання працювати на ринку, та
адміністрацією   цього  ринку  варто  укладати  договір,  в  якому
потрібно чітко визначити всі  права  та  обов'язки  підприємця  та
адміністрації  ринку.  Приватний  підприємець також не позбавлений
права звертатися  із  заявою  про  надання  місця  для  проведення
торгівлі без укладання договору.  Але у випадку виникнення проблем
або створення перешкод  у  здійсненні  підприємницької  діяльності
адміністрацією ринку підприємець зможе апелювати на порушення умов
договору.  Не  варто  забувати,  що  положення  договору   повинні
грунтуватися   на   положеннях  Правил  торгівлі  на  ринках,  які
затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків  і
торгівлі України  від  12.03.96  р.  N  157 ,  який
зареєстровано    в   Міністерстві   юстиції  України  25.03.96  р.
N 138/1163.
     На практиці   фіксуються   випадки,  коли  у  разі  укладення
договору майнового найму  (оренди)  підприємці  сплачують  орендну
плату, яка включає в себе плату за послуги ринку та ринковий збір,
а у разі укладення договору на  надання  послуг  ринку  підприємці
сплачують ринковий збір та плату за послуги ринку.
     У підприємців часто виникають  запитання,  чи  не  суперечить
чинному законодавству укладання договорів майнового найму (оренди)
між підприємцем, який здійснює свою діяльність, торгуючи на ринку,
та  адміністрацією  ринку  шляхом  проведення конкурсу.  Укладання
договорів  майнового  найму   (оренди)   не   суперечить   чинному
законодавству, а щодо проведення конкурсу на право укладання таких
договорів,  то  це  дозволить  суб'єкту   господарювання   (ринку)
вирішити,  хто запропонує кращі умови,  а тому укладення договорів
майнового найму шляхом проведення конкурсу не  є  порушенням  норм
чинного  законодавства України,  так як це договірні відносини між
суб'єктами   господарювання.   Якщо    суб'єкта    підприємницької
діяльності примушують укладати договори,  які порушують його права
та інтереси,  слід знати, що примушення підписати договір, який не
відповідає потребам підприємця, через шантаж або інші протизаконні
дії буде порушенням чинного законодавства України,  так як  угода,
укладена внаслідок обману,  насильства,  погрози, зловмисної угоди
представника однієї сторони з другою стороною,  а також угода, яку
громадянин  був  змушений  укласти  на  вкрай  невигідних для себе
умовах  внаслідок  збігу  тяжких  обставин,  може   бути   визнана
недійсною  за  позовом  потерпілого  або  за  позовом державної чи
громадської  організації   (стаття 57   Цивільного кодексу України
.
     4. Юридична особа або фізична особа  (приватний  підприємець)
розмістила  стаціонарний  об'єкт  на території ринку.  Чи потрібно
сплачувати  ринковий  збір   за   стаціонарний   павільйон,   який
знаходиться на території ринку і не є власністю ринку?
     Відповідно до частини другої  статті  2  Закону  України  від
03.07.92 р.  N  2535-XII "Про плату за землю" власники
землі та землекористувачі,  крім  орендарів,  сплачують  земельний
податок.
     Також стаття 5 Закону вказує на те,  що  об'єктом
плати  за землю є земельна ділянка,  яка перебуває у власності або
користуванні,  у тому числі на умовах оренди.  Суб'єктом плати  за
землю (платником) є власник землі і землекористувач,  у тому числі
орендар.
     Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 28.06.99  р.
N 761/99 "Про впорядкування механізму сплати  ринкового
збору",  ринковий  збір  -  це  плата  за право займання місця для
торгівлі  на  ринках  усіх  форм  власності,  в   тому   числі   у
павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках (включаючи
орендовані),  з автомобілів,  візків,  мотоциклів,  ручних  візків
тощо.  А також у статті 4 вказується,  що не справляється ринковий
збір із підприємств торгівлі,  громадського харчування, побутового
обслуговування,   які   розташовані   у  стаціонарних  приміщеннях
(магазинах,  кіосках,  палатках) на території ринку,  та з власних
торговельно-закупівельних    підрозділів   ринку   незалежно   від
займаного місця (дія статті 4  не  поширюється  на  фізичних  осіб
згідно  з  постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 р.
N 962 "Про роз'яснення статті  4  Указу  Президента
України від 28.06.99 р. N 761").
     Тобто приватний підприємець,  у власності якого є стаціонарне
приміщення,  повинен сплачувати і податок  на  землю,  і  ринковий
збір,  бо хоча приміщення і не належить ринку,  але знаходиться на
його  території.  Щодо  юридичної  особи,  яка   розмістила   свій
стаціонарний  об'єкт  на  території  ринку,  то  вона  не  повинна
сплачувати ринковий збір.
     5. Між  суб'єктом  господарювання  та  адміністрацією   ринку
укладено  договір  на оренду земельної ділянки,  на якій розміщено
стаціонарний об'єкт, що не належить до власності ринку. Чи повинні
суб'єкти  господарювання  сплачувати  пеню за несвоєчасне внесення
орендної плати?
     Частина   четверта  статті  2 Закону  України від 03.07.92 р.
N 2535-XII   "Про  плату  за землю" визначає,  що за
земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
     Відповідно  до   статті  2  Закону  України  від 06.10.98  р.
N 161-XIV "Про оренду  землі"  відносини,  пов'язані  з
орендою землі, регулюються Земельним кодексом України,
цим Законом,  Цивільним кодексом України,
іншими законами України, постановами, виданими Кабінетом Міністрів
України,  у випадках,  передбачених цим Законом, а також договором
оренди землі.
     Стаття 3 вищезазначеного Закону України  визначає
оренду землі,  як засноване на договорі строкове, платне володіння
і  користування  земельною  ділянкою,  необхідною  орендареві  для
здійснення підприємницької та іншої діяльності.
     Згідно зі статтею 12 Закону України від 06.10.98 р. N 161-XIV
  "Про  оренду  землі"  договір оренди землі - це угода
сторін про взаємні зобов'язання,  відповідно до яких  орендодавець
за  плату  передає  орендареві у володіння і користування земельну
ділянку для господарського використання на  обумовлений  договором
строк. У  статті 14 Закону України N 161-XIV визначено,
що умови договору оренди земельної ділянки  не  можуть  суперечити
законам України.
     Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об'єкт
оренди  (місце  розташування та розмір земельної ділянки),  термін
договору оренди, орендна плата (розмір, індексація, форми платежу,
терміни  та  порядок  внесення і перегляду),  цільове призначення,
умови використання і збереження  якості  землі,  умови  повернення
земельної  ділянки  орендодавцеві,  існуючі  обмеження і обтяження
щодо використання  земельної  ділянки,  сторона  (орендодавець  чи
орендар),  яка  несе  ризик  випадкового  пошкодження або знищення
об'єкта оренди чи його частини,  відповідальність сторін. У пункті
"Відповідальність сторін" може бути визначено,  які санкції будуть
накладені на сторону, яка порушила умови договору оренди. І якщо у
договорі оренди не передбачено сплати пені за несвоєчасне внесення
орендної плати орендарем,  тоді орендодавець не має права вимагати
сплати пені.  Орендодавець має право запропонувати орендарю внести
доповнення до  договору  у  вигляді  додатку,  про те, що  у  разі
несвоєчасної  сплати  орендної  плати  орендарем буде сплачуватися
пеня за несвоєчасне внесення орендної плати. Відповідно до частини
другої  статті   25  Закону  України  від  03.07.92 р.  N 2535-XII
 "Про плату  за  землю"  за  прострочення  встановлених
строків сплати  податку (стаття 17 цього Закону розмір
пені за  несвоєчасне  внесення  орендної  плати  передбачається  у
договорі  оренди,  проте  він  не може перевищувати ставки пені за
несвоєчасну сплату земельного податку.  Слід знати,  що зміна умов
договору  оренди  земельної  ділянки  можлива  за  взаємною згодою
сторін.  Одним із прав орендаря відповідно  до  статті  22  Закону
України "Про  оренду  землі"   є  своєчасне  внесення
орендної плати. Несвоєчасне внесення орендної плати може, виходячи
зі  змісту  пункту  4  частини  першої статті 22 та частини другої
статті 28  Закону ,  бути  підставою  для  розірвання
договору оренди зі сторони орендодавця.
     6. Чи    має   право   суб'єкт   підприємницької   діяльності
розміщувати  свій  офіс,  контору,  кафе  чи   бар   у   житловому
приміщенні?
     У зв'язку  з  численними  запитами  житлових  організацій  та
підприємств   стосовно   використання  житлових  приміщень  не  за
призначенням  Державний  комітет   будівництва,   архітектури   та
житлової  політики  України  у листі від  05.01.2001  р.  N  5/2-6
 повідомляє таке:
     "Перепланування житлових   приміщень  для  розміщення  в  них
офісів,  контор,  торгових  організацій   та   для   інших   цілей
непромислового характеру чинним законодавством не передбачено.
     Житлові будинки   і   житлові   приміщення      призначаються
відповідно до  норм  Житлового  кодексу для постійного
проживання громадян.
     Використання приміщень   у   житлових   будинках  для  потреб
промислового характеру чинним законодавством забороняється.
     Переобладнання житлових приміщень для використання їх в інших
цілях проводиться в разі визначення їх непридатними для проживання
з подальшим переведенням їх у нежитлові,  що регулюється статтею 8
Житлового кодексу УРСР та  постановою  Ради  Міністрів
УРСР від  26.04.84  р.  N 189 "Про порядок обстеження
стану  жилих  будинків  з  метою  встановлення  їх   відповідності
санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих
приміщень непридатними для проживання".
     Згідно зі   СНіП  08.01-89  "Жилые  здания"  такі  приміщення
(приміщення громадського  призначення)  можуть  бути  розміщені  в
житлових  будинках  на  першому,  другому та цокольному поверхах і
повинні мати входи і евакуаційні виходи,  ізольовані від  житлової
частини будинку, та використовуватися за призначенням.
     Відповідно до вищенаведеного Державний  комітет  будівництва,
архітектури  та  житлової політики України відкликає свій лист від
16.04.99 р. N 17/5-92, в якому зазначалося, що:
     "У багатьох  містах мають місце самочинні  переустаткування і
перепланування квартир і житлових приміщень.
     Особливо масовий    характер   мають   випадки   самовільного
переустаткування     приватизованих     квартир     під     офіси,
торгово-комерційні  заклади  та інше.  При цьому руйнуються несучі
конструкції,   спотворюються    фасади    будинків,    створюються
незручності для мешканців.
     Згідно зі статтею 6 діючого Житлового  кодексу 
житлові  будинки і житлові приміщення призначаються для постійного
проживання громадян.  Надання приміщень у  житлових  будинках  для
потреб промислового характеру забороняється.
     Переведення житлових  будинків   і   житлових   приміщень   у
нежитлові  в  будинках  державного  і громадського житлового фонду
регулюється статтею  8  Житлового  кодексу  УРСР   і
постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.84 р.  N 189
"Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою  встановлення
їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих
будинків і жилих приміщень непридатними для проживання".
     Використання житлових  приміщень під офіси чи склади Житловий
кодекс не регламентує.
     Згода мешканців будинку на використання приватизованого житла
його  власниками   під  інші   цілі   чинним   законодавством   не
передбачена.
     Виходячи з вищезазначеного і  зважаючи  на те, що  з  моменту
виходу Житлового  кодексу  УРСР   у  країні змінився
суспільно-політичний лад,  що зараз передбачає приватну  власність
на  житло  (будинок,  квартиру),  Державний  комітет  будівництва,
архітектури та житлової політики України вважає,  що  використання
приватних  житлових будинків і квартир під контори (офіси) можливе
при дотриманні   Закону    України   від   16.11.92  р. N 2780-XII
  "Про  основи  містобудування"  і Правил користування
приміщеннями  житлових  будинків  і  прибудинковими   територіями,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.92 р.
N 572,  у  частині  недопущення  обмеження  інтересів
інших  громадян,  що проживають у будинку.  Дозвіл на розміщення в
житлових приміщеннях офісів,  контор,  торгових організацій і  для
інших   цілей   непромислового  характеру  повинен  видаватися  за
рішенням виконавчих органів міських (районних) рад і узгоджуватись
з органом містобудування й архітектури, санітарних і протипожежних
служб, а також власником будинку (об'єднанням власників  квартир).
При цьому такі приміщення повинні бути розміщені в цокольному,  на
першому чи другому поверхах й обов'язково мати окремий вихід.
     Розробку проектної   документації   на   переустаткування   і
перепланування квартир необхідно здійснювати відповідно  до  вимог
діючих  будівельних норм і правил (СНіП 2.08.01-89 "Жилые здания",
СНіП 2.04.08-87 "Газопостачання",  ДБН А.2.2-3-97 "Склад,  порядок
розробки,  узгодження  і  затвердження  проектної документації для
будівництва"  та  інші)  і  погоджувати   з   місцевими   органами
державного нагляду".
     Щодо відкриття кафе та барів у приміщеннях, які відповідно до
положень   постанови  Ради  Міністрів  УРСР від 26.04.84 р.  N 189
 "Про порядок обстеження стану жилих будинків з  метою
встановлення  їх  відповідності санітарним та технічним вимогам та
визнання жилих  будинків  і  жилих  приміщень   непридатними   для
проживання"   визнані  нежитловими,  повідомляємо  таке.  Визнання
житлових будинків і житлових приміщень непридатними для проживання
з метою використання їх для відкриття кафе, барів - це тільки одна
із вимог.  Необхідно,  щоб при роботі кафе,  барів не порушувались
Санітарні  норми  виробничого шуму,  ультразвуку та інфразвуку ДСН
3.3.6.037-99,  які  затверджені  постановою  Головного  державного
санітарного лікаря  України від 01.12.99 р.  N 37,
положення Закону України від 24.02.94 р.  N 4004-XII
"Про   забезпечення   санітарного   та  епідемічного  благополуччя
населення" та інші санітарні норми і правила,  передбачені  чинним
законодавством України.
     7. Чи   потрібно   узгоджувати   проектну   документацію   на
відведення  земельних ділянок,  техніко-економічні обгрунтування і
розрахунки,   проекти   будівництва,   розширення,   реконструкції
об'єктів   будь-якого   призначення  з  санітарно-епідеміологічною
службою?
     Відповідно   до  статті  11  Закону  України  від 24.02.94 р.
N 4004-XII     "Про  забезпечення  санітарного  та
епідемічного   благополуччя    населення"    об'єктом    державної
санітарно-гігієнічної   експертизи   є  проектна  документація  на
відведення земельних ділянок,  техніко-економічні обгрунтування  і
розрахунки,   проекти   будівництва,   розширення,   реконструкції
об'єктів будь-якого призначення.
     Стаття 22  вищезазначеного Закону передбачає,  що
органи  державної  виконавчої  влади,  місцевого   самоврядування,
підприємства,   установи,  організації  та  громадяни  зобов'язані
утримувати надані в користування чи належні їм на праві  власності
жилі,  виробничі,  побутові та інші приміщення відповідно до вимог
санітарних норм.
     А стаття 15 передбачає,  що  введення  в  експлуатацію  нових
об'єктів  соціально-культурного та іншого призначення здійснюється
за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою.
     Пункт "д"  статті  41  вищезгаданого  Закону 
зазначає,  що  до  повноважень  Головного  державного  санітарного
лікаря  та  інших  посадових  осіб,   які   здійснюють   державний
санітарно-епідеміологічний    нагляд,    відноситься    погодження
відведення  земельних  ділянок   під   забудову   та   інші   види
землекористування,  місця  водозаборів  і  скидання  стічних  вод,
розташування промислових та інших об'єктів.
     Підпункт 5    пункту    19    Положення     про     державний
санітарно-епідеміологічний   нагляд  в  Україні,  яке  затверджене
постановою Кабінету Міністрів України  від  22.06.99   р.  N  1109
,  передбачає, що головний державний санітарний лікар
розглядає   і   погоджує  проектну  та  технічну  документацію  на
будівництво,  реконструкцію,  введення  в  експлуатацію  нових   і
реконструйованих  об'єктів  виробничого,  соціально-культурного та
іншого призначення.
     Якщо об'єкт (магазин, перукарня, офіс) розміщений в житловому
будинку,  то, відповідно до листа Державного комітету будівництва,
архітектури  і   житлової  політики  України  від   02.08.2001  р.
N 5/3-564   дозвіл  на  розміщення  в  житлових
приміщеннях   офісів,   контор,   торгових   організацій   і  т.п.
непромислового характеру надається за рішенням виконавчих  органів
міських  (районних)  рад  й  за  дозволом органів містобудування і
архітектури, санітарних та протипожежних служб, але всі ці дозволи
можна   отримати   тільки   в  разі  визначення  непридатними  для
проживання жилих приміщень з подальшим переведенням їх  в  нежилі,
що регулюється  статтею  8  Житлового  кодексу УРСР та
постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.84 р.  N 189
"Про  порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення
їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих
будинків і жилих приміщень непридатними для проживання".
     8. Чи  потребують  висновку  комплексної державної експертизи
деякі проекти об'єктів будівництва?
     Наказ Держбуду  України від 12.09.2001 р.  N 179
"Про  затвердження  переліку   об'єктів,   затвердження   проектів
будівництва   яких  у  межах  законодавства  України  не  потребує
висновку  комплексної  державної   експертизи"   містить   перелік
об'єктів, проекти яких в межах діючого законодавства не потребують
висновку комплексної державної експертизи, але потребують висновку
окремих державних експертиз.
     Так, зокрема,  не потребують висновку  комплексної  державної
експертизи    одноповерхові    павільйони    закладів    торгівлі,
громадського  харчування,  побутового  обслуговування  (з   площею
забудови  в  межах  ЗО кв.м),  споруди яких не пов'язані зі зносом
існуючих інших споруд чи виносом існуючих  підземних  комунікацій,
за  умови  забезпечення  нормативного  показника опору тепломережі
огороджуючих   конструкцій   і    установки    пристроїв    обліку
енергоносіїв,   гарячої   та   холодної   води.  Розміщення  таких
вищеназваних  об'єктів  потребує  висновку  наступних   експертиз:
санітарно-гігієнічної, з питань пожежної безпеки, з питань охорони
праці.
     Не потребує   висновку   комплексної   державної   експертизи
розміщення в існуючих багатоквартирних жилих будинках:  вбудованих
закладів    торгівлі,    громадського    харчування,    побутового
обслуговування,  службових  приміщень   (офісів)   -   без   зміни
конструктивної   схеми  споруди,  без  збільшення  навантажень  на
фундаменти,   стіни,   каркас,   перекриття   за   умови установки
відокремленого обліку енергоносіїв, гарячої та холодної води та за
умови  узгодження  проекту з місцевим  органом  містобудування  та
архітектури. Розміщення таких об'єктів потребує висновку наступних
експертиз:  з енергозбереження,  з питань охорони праці,  з питань
пожежної безпеки.
     Якщо суб'єкт  господарювання  має  бажання  розмістити   малі
архітектурні     форми,     то     вони     потребують    висновку
санітарно-гігієнічної експертизи.
     9. Чи потрібен дозвіл органів державного пожежного нагляду  у
разі  прийняття  в  експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів
державною комісією?
     Відповідно до  пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України
від 14.02.2001 р.  N 150 "Про затвердження  Порядку
видачі  органами  державного  пожежного нагляду дозволу на початок
роботи  підприємств  та  оренду  приміщень"  у  разі  прийняття  в
експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів державною комісією,
утвореною  в  установленому  порядку,  дозвіл  на  початок  роботи
підприємства та оренду приміщень не оформлюється.
     10. Що  необхідно  знати суб'єкту підприємницької діяльності,
який вирішив відкрити перукарню?
     При проектуванні    та    будівництві    нових    перукарень,
експлуатації та реконструкції існуючих слід керуватися  Державними
санітарними   правилами   та   нормами,  затвердженими  постановою
заступника Головного державного  санітарного  лікаря  України  від
25.03.99 р.  N 22 (далі - Правила), які призначені
для адміністрацій перукарень різних типів, працівників перукарень,
співробітників   проектно-конструкторських  організацій,  відділів
охорони праці та техніки  безпеки,  профспілкових  працівників,  а
також  спеціалістів  санепідстанцій  та  лікувально-профілактичних
установ.
     Пунктом 1.3.  Правил визначено, що введення в
експлуатацію  щойно  збудованих  або  реконструйованих  перукарень
здійснюється у встановленому порядку державною комісією.
     Відповідальність       за          дотримання           вимог
санітарно-протиепідемічного   режиму  покладається  на  керівників
перукарень згідно з чинним  законодавством  України.  Контроль  за
виконанням Правил  здійснюється  органами  і
установами державної санітарно-епідеміологічної служби.  Усі  види
перукарського   обслуговування  дозволяється  проводити  тільки  в
спеціально обладнаних приміщеннях - перукарнях.
     Щойно збудовані  та  існуючі перукарні після проведення в них
ремонту чи робіт по реконструкції приміщень можуть бути введені  в
експлуатацію   лише   за   наявності   дозволу  установ  державної
територіальної санепідслужби.
     У розділі  2  Правил визначено,  що перукарні
розташовуються в окремих будівлях або  в  будинках  громадських  і
торговельних центрів,  побутових послуг,  вокзалах, лазнях; перших
та цокольних поверхах  житлових  будинків  із  обладнанням  входу,
окремого від входів до квартир,  за умови забезпечення нормативних
рівнів фізичних,  хімічних і біологічних  факторів  в  приміщеннях
суміжних квартир.
     У вестибюлі  чи  холі  перукарень  допускається   влаштування
буфету  або  бару  для  обслуговування  клієнтів  по  узгодженню з
територіальною установою державної санепідслужби.
     У вестибюлі  або  залі  очікування  допускається  влаштування
місць для продажу парфумів,  косметичних,  а також супутніх (фени,
гребінці,  ножиці  тощо)  товарів  по  узгодженню з територіальною
установою державної санепідслужби.
     Висота приміщень перукарень, що проектуються, повинна бути не
менше 3,3 м.  Висота приміщень вбудонаних перукарень повинна  бути
не нижче міжповерхової висоти цих будинків.
     Перукарні повинні   мати   мінімальний    набір    допоміжних
приміщень:  санвузол,  кімната відпочинку та прийняття їжі, комора
та інші підсобні приміщення.
     В перукарнях  допускається  наявність  жіночих,  чоловічих та
змішаних залів для обслуговування, а також кабінетів косметолога.
     Кімната для відпочинку і прийняття їжі повинна бути обладнана
умивальником,  холодильником,  необхідними меблями тощо. Перукарні
обладнуються    меблями,   що  мають    вологостійке  покриття  та
дозволяють вологе прибирання й дезінфекцію поверхонь.
     Матеріали для  внутрішнього оздоблення приміщень повинні бути
лише з числа дозволених МОЗ України для застосування у будівництві
громадських закладів.
     Робочі зали обладнуються робочими місцями,  що складаються  з
стінного дзеркала з полицею,  тумбочки (візка) для інструментарію,
перукарського крісла з регульованою висотою і підставкою для ніг.
     Для дітей  повинні  бути  передбачені  спеціальні  крісла або
накладні   сидіння,   що   можна    встановлювати    на    крісла.
Косметологічний   кабінет  обладнується  косметологічним  кріслом,
столиком (візком) для інструментарію,  стільцем,  що  обертається,
тумбою   для  косметологічних  препаратів,  умивальною  раковиною,
настінним дзеркалом, фізіотерапевтичним обладнанням, стелажами для
чистої   білизни,   приладами   для   проведення   дезінфекції  та
стерилізації.  Все обладнання  косметологічних  кабінетів  повинно
мати    позитивний    висновок   державної   санітарно-гігієнічної
експертизи.  Перукарні  обладнуються  всіма   видами   інженерного
устаткування:  водопроводом, каналізацією, опаленням, вентиляцією,
електропостачанням.
     Правила розповсюджуються  на всі перукарні
незалежно від форми їхньої власності.  Відповідальним за виконання
Правилє  директор  перукарні.  При  виявленні
порушень Правил   установами    державної
санітарно-епідеміологічної    служби,   що   здійснюють   поточний
санітарний  нагляд,  накладаються  стягнення   на   адміністрацію.
Рішення   про   закриття   перукарні  приймає  Головний  державний
санітарний   лікар   території.   Відновлення   роботи   перукарні
здійснюється   за   наявності   письмового   дозволу,   позитивних
результатів лабораторного контролю на підставі перевірки службовою
особою   держсанепідслужби.   Витрати,   пов'язані  з  проведенням
перевірок після винесення постанови для її скасування, відносяться
на рахунок власника.
     В усіх    перукарнях   повинні   бути:   санітарний   журнал,
прошнурований, пронумерований та завірений печаткою підприємства і
територіальної СЕС,  журнал медичних оглядів,  а також витяг з цих
Правил. Санітарний паспорт перукарні затверджується територіальною
установою    дсржсанепідслужби    при   відкритті   перукарні   та
переоформлюється щорічно.
     11. Чи повинна місцева  рада  справляти  збір  за  розміщення
торгової точки у стаціонарному об'єкті торгівлі?
     Якщо суб'єкт  підприємницької  діяльності  бажає  здійснювати
торгівлю  у стаціонарному об'єкті,  власником якого він не є,  він
повинен укласти  договір  майнового  найму  (оренди)  з  власником
стаціонарного   об'єкта   і  сплачувати  йому,  відповідно до умов
договору  та  чинного  законодавства  України,  орендну  плату.  А
обов'язок сплачувати збір за розміщення об'єкта торгівлі покладено
у цьому випадку на власника чи  власників  стаціонарного  об'єкта.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України за
договором   майнового   найму  наймодавець  зобов'язується  надати
наймачеві майно у тимчасове  користування  за  плату.  Стаття 258 
Цивільного кодексу України визначає, що строк договору
майнового найму визначається за погодженням сторін,  якщо інше  не
встановлено  чинним законодавством.  Трактування органами місцевої
влади Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р.  N  56-93
 "Про місцеві податки і збори" на свій розсуд є причиною
виникнення подібного роду запитань.  Тобто підприємці  не  повинні
сплачувати  збір  за  розміщення  торгової  точки,  якщо  ця точка
знаходиться у стаціонарному об'єкті торгівлі,  власником  якого  є
інший суб'єкт господарювання.
     12. Чи обмежується терміном дії дозвіл на розміщення  об'єкта
торгівлі?
     Відповідно до статті 17 Декрету  Кабінету  Міністрів  України
від 20.05.93 р.  N 56-93 "Про місцеві податки  і  збори"
збір  за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - це плата
за  оформлення  та  видачу  дозволів  на  торгівлю  у   спеціально
відведених   для   цього  місцях.  І  аж  ніяк  не  передбачається
розмежування платників вказаного  платежу  по  критеріях  часу  їх
створення  та  не  встановлюється  термін,  на  який видається цей
дозвіл. Декретом Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і
збори"  обмеження  строком  дії  дозволу на розміщення
об'єкта торгівлі не передбачено,  визначення строку дії дозволу  є
рішенням  органів  місцевого  самоврядування,  а не нормою Декрету
N 56-93.
     У листі  Голови  Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської
діяльності від 28.08.97 р.  N 06/639 щодо "встановлення строку дії
дозволу   на   розміщення   об'єктів  торгівлі  Декретом  Кабінету
Міністрів України  "Про  місцеві  податки  і  збори" 
визначено,  що строк,  на який видається дозвіл,  не встановлений.
Отже,  виходячи з вказаного,  збір за видачу дозволу на розміщення
стаціонарного  об'єкта  торгівлі  повинен  сплачуватись  за кожний
об'єкт один раз під час надання такого дозволу,  а не щорічно, або
щоквартально  і  повинен  справлятися  тільки з тих об'єктів,  які
збудовані    після   набрання   чинності   вказаним  вище Декретом
.
     Якщо суб'єкт  підприємницької  діяльності  здійснює  торгівлю
постійно в одному і тому ж спеціально відведеному для цього місці,
то  він  повинен  сплатити  збір  та  одержати  дозвіл на весь час
торгівлі у спеціально відведеному для цього місці  до  того  часу,
поки він вважатиме за потрібне здійснювати торгівлю в цьому місці,
або поки це місце не  буде  ліквідоване  в  установленому  законом
порядку.  Термін "постійно" не обмежений відрізками часу і означає
весь час існування події чи факту.  Якщо було б обмеження  терміна
"постійно" часовими рамками, то поряд з терміном "постійно" стояло
б слово,  яке визначало той чи інший період часу: протягом місяця,
кварталу тощо.  Якщо термін дії дозволу не обмежено Декретом, то й
органи  місцевого  самоврядування  не   мають   права   самостійно
обмежувати дозвіл на право торгівлі будь-якими термінами. Плата за
оформлення та видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі може
справлятися  згідно  з  рішеннями органів місцевого самоврядування
про впровадження цього збору,  і  будь-які  обмеження  повноважень
органів  місцевого  самоврядування  про  впровадження цього збору,
місцевих податків і зборів,  строків їх сплати  є  безпідставними.
Пам'ятайте, що у разі порушення прав на здійснення підприємницької
діяльності  або  перевищення  повноважень   органами     місцевого
самоврядування  в  частині  справляння  місцевих  зборів ви  маєте
законне право звернутися за захистом своїх  прав  та  охоронюваних
законом інтересів до суду.
     13. Хто  має  визначати  право  на пільги при сплаті місцевих
податків та зборів?
     Критерії порядку    сплати   місцевих   податків   і   зборів
визначаються рішенням органу  місцевого  самоврядування,  оскільки
згідно  із  статтею  15 Закону України "Про систему оподаткування"
  місцеві  податки  та  збори  (обов'язкові  платежі),
механізм справляння і порядок їх сплати встановлюються сільськими,
селищними  і  міськими  радами  відповідно  до  переліку і в межах
граничних ставок,  встановлених  законами  України.  Радам  надано
право звільняти певні категорії платників від сплати цих платежів.
 
 Г.в.о. Голови                                        В.Загородній
 
 "Бухгалтерія", N 13/2, 04.04.2002 р.

Для более удобной работы с текстом документа
(печать документа, поиск по тексту, оглавление) необходимо авторизоваться...

Войти в Личный кабинет

© 2018 Все права защищены
Разработчик сервиса ООО "Computer Logic Group"
61166, Харьков, пр.Науки, 40, оф. 241 Тел.: +38 (057) 752-04-35 E-mail: online@budstandart.com