Директива от 29.06.2000 № 2000/43/ЕС Об имплементации принципа равноправия лиц независимо от расовой или этнической принадлежности

Данный документ доступен бесплатно зарегистрированным пользователям.

У Вас есть вопросы по документу? Мы рады на них ответить!Перечень бесплатных документовОбнаружили ошибку в документе или на сайте? Пожалуйста, напишите нам об этом!Оставить заявку на документ

ДИРЕКТИВА РАДИ 2000/43/ЄС

 від 29 червня 2000 року

щодо імплементації принципу рівноправності осіб незалежно від расової або етнічної приналежності


РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 13,

Беручи до уваги пропозицію Комісії ([1]),  

Беручи до уваги позицію Європейського Парламенту ([2]),

Беручи до уваги позицію Економічно-соціального комітету ([3]),

Беручи до уваги позицію Комітету регіонів ([4]),

Оскільки:

(1) Договір Європейського Союзу відзначає нову стадію в процесі створення самого тісного союзу, що коли-небудь існував серед народів Європи.

(2) Відповідно до статті 6 Договору про Європейський Союз, Європейський Союз заснований на принципах свободи, демократії, поваги прав людини  і основних свобод, а також верховенстві права, спільних для держав-членів принципах, і оскільки він повинен дотримуватися основних прав, що гарантуються Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод, і оскільки вони випливають з конституційних традицій, спільних для держав-членів, і з загальних принципів права Співтовариства.

(3) Право всіх осіб на рівність перед законом і захист від дискримінації являє собою універсальне право, визнане Загальною декларацією прав людини, Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації і Міжнародними пактами Організації Об'єднаних Націй про цивільні  і політичні права і про економічні, соціальні і культурні права, а також Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод, підписаних усіма державами-членами.

(4) Важливо поважати ці основні права і свободи, включаючи право на свободу асоціації. Також важливо, у контексті доступу та забезпечення товарами і послугами, поважати захист приватного і сімейного життя і угоди, вчинені у цьому контексті.

(5) Європейський Парламент ухвалив ряд резолюцій про боротьбу проти расизму в Європейському Союзі.

(6) Європейський Союз  відкидає теорії, які намагаються виправдати існування відмінних одна від одної людських рас. Використання терміна „расова приналежність” у цій Директиві не має на увазі прийняття таких теорій.

(7) 15 і 16 жовтня 1999 року Європейська Рада в Тампере закликала Комісію якомога швидше виступити із пропозиціями про застосування статті 13 Договору ЄС у відношенні боротьби проти расизму і ксенофобії.

(8) У Вказівках з питань зайнятості на 2000 рік, прийнятих Європейською Радою в Гельсінкі 10 і 11 грудня 1999 року, підкреслюється необхідність сприяти створенню умов соціально інтегрованого ринку праці, формулюючи напрямок політики, цілями якої є боротьба з дискримінацією таких груп, як етнічні меншості.

9) Дискримінація, заснована на расовій або етнічній приналежності, здатна перешкодити досягненню цілей Договору ЄС, особливо досягненню високого рівня зайнятості і соціальної захищеності, підвищенню рівня і якості життя, економічній і соціальній єдності і солідарності. Це може також перешкодити досягненню мети розвитку Європейського Союзу, як зони свободи, безпеки і справедливості.

(10) У грудні 1995 року Комісія представила повідомлення про расизм, ксенофобію і антисемітизм.

(11) 15 липня 1996 року Рада ухвалила план Спільних дій (96/443/JHA), що стосується боротьби з расизмом і ксенофобією ([5]), відповідно до якого держави-члени зобов'язуються забезпечувати ефективне правове співробітництво в зв'язку з правопорушеннями, що засновуються на расизмі або ксенофобії.

(12) Щоб гарантувати розвиток демократичних і толерантних суспільств, що дозволяють брати участь у їхньому житті всім особам, незалежно від їх расової або етнічної приналежності, спеціальні заходи стосовно дискримінації на підставі расової або етнічної приналежності повинні виходити за межі доступу до праці (роботи за наймом) і індивідуальної зайнятості, і повинні поширюватися на такі сфери, як освіта, соціальне забезпечення, включаючи соціальний захист і охорону здоров'я, соціальні пільги, а також на доступ до товарів і послуг.

(13) Для цього, будь-яка пряма або опосередкована дискримінація, заснована на расовій або етнічній приналежності у сферах, які охоплюються цією Директивою, повинна бути заборонена на всій території Співтовариства. Ця заборона дискримінації повинна стосуватися і громадян третіх країн, але вона не стосується різниці у поводженні, заснованій на громадянстві, і умов, які стосуються в'їзду і проживання громадян третіх країн і їхнього доступу до зайнятості і професії.

(14) При виконанні принципу рівноправного поводження, незалежно від расової або етнічної приналежності, Співтовариство, відповідно до статті 3(2) Договору ЄС, повинне прагнути усунення нерівноправності і сприяти ідеї рівноправності між чоловіками і жінками, тим більше що жінки часто стають жертвами множинної дискримінації.

(15) Оцінка фактів, на підставі яких можна зробити висновок про те, що мала місце пряма або опосередкована дискримінація, відноситься до завдання національних судових або інших компетентних органів, відповідно до норм національного законодавства або національної практики. Подібні правила можуть передбачати, зокрема, те, що факт опосередкованої дискримінації може встановлюватися будь-якими способами, включаючи такий, що основується на статистичних даних.

(16) Важливо захистити усіх фізичних осіб від дискримінації на основі расової або етнічної приналежності. Держави-члени повинні також забезпечити, згідно з їхніми національними традиціями і практики, захист юридичних осіб, у випадках, коли вони страждають від дискримінації на основі расової або етнічної приналежності їх членів.

(17) Заборона дискримінації не повинна стосуватися підтримки або вжиття заходів, спрямованих на запобігання або компенсацію втрат, що несуть групи осіб  певної расової або етнічної приналежності, і ці заходи можуть допускати створення організацій осіб певної расової або етнічної приналежності, чиєю основною метою є сприяння особливим потребам цих осіб .

(18) У дуже обмежених випадках різниця у поводженні може бути виправдана тоді, коли  характеристика, пов’язана з расовою або етнічною приналежністю, складає дійсну і визначальну професійну вимогу, якщо ціль - законна, а вимога - відповідна. Такі обставини повинні бути включені до інформації, яку держави-члени надають Комісії.

(19) Особи, які стали жертвою дискримінації на основі расової і етнічної приналежності, повинні мати адекватні можливості юридичного захисту. Для забезпечення ефективного рівня захисту, асоціації або юридичні особи також повинні бути уповноважені включатися у процес розгляду справи, відповідно до порядку установленого державами-членами, від імені або у підтримку будь-якої жертви, не порушуючи національні процесуальні норми, що стосуються представництва і захисту в суді.

(20) Ефективне застосування принципу рівноправності вимагає адекватного судового захисту проти віктимізації.

(21) Правила щодо тягаря доказування повинні бути пристосовані до тих випадків, коли мають місце диспозитивні докази (prіma facіe) випадку дискримінації, і, для ефективного застосування принципу рівноправності, тягар доказування повинен бути покладений на відповідача, якщо представлене свідчення такої дискримінації.

(22) Держави-члени не повинні застосовувати правила про тягар доказування у процедурах, коли дослідження фактів справи є обов'язком суду або іншого компетентного органу. Такими процедурами будуть ті, де позивач не повинен доводити факти, які розслідує суд або компетентний орган.

(23) Держави-члени повинні розвивати діалог з соціальними партнерами і з неурядовими організаціями, щоб виявляти різні форми дискримінації і боротися з ними.

(24) Захист від дискримінації на основі расової або етнічної приналежності був би суттєвішим, якщо в кожній державі-члені існував би орган або органи, компетентні у аналізі зазначених проблеми, вивченні можливих рішень і забезпеченні допомоги жертвам.

(25) Ця Директива встановлює мінімальні вимоги, таким чином, надаючи державам-членам можливість введення або збереження більш сприятливих норм закону. Застосування цієї Директиви не повинне служити для виправдання будь-якого виду регресу по відношенню до ситуації, що вже склалася в кожній з держав-членів.

(26) Держави-члени зобов'язані забезпечити наявність ефективних, пропорційних санкцій, що мають превентивний характер, у випадку порушення зобов'язань, які випливають з цієї Директиви.

(27) Держави-члени можуть доручати роботодавцям і працівникам, у випадку їхнього спільного звертання, виконання цієї Директиви по відношенню до положень, регульованих колективними угодами, за умови, якщо держави-члени починають усі необхідні дії для того, щоб постійно гарантувати досягнення поставлених цією Директивою результатів.

(28) Відповідно до принципів субсидіарності і пропорційності, установлених статтею 5 Договору ЄС, ціль цієї Директиви - забезпечення високого рівня захисту від дискримінації у всіх державах-членах – не може бути належним чином досягнута зусиллями держав-членів, а тому, через масштабність і вплив пропонованих дій, досягти її кращим чином можна буде на рівні Співтовариства. Ця Директива не виходить за рамки того, що необхідно для досягнення зазначених цілей,

УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

ГЛАВА  І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1

Ціль

Ціллю цієї Директиви є створення рамок для боротьби з дискримінацією на основі расової або етнічної приналежності, з метою реалізації в державах-членах принципу рівноправності.

Стаття 2

Концепція дискримінації

1. У цій Директиві принцип рівноправності означає, що не повинно бути жодної прямої або опосередкованої дискримінації на основі расової або етнічної приналежності.

2. Для цілей пункту 1:

(а) пряма дискримінація має місце, якщо з однією особою поводяться, поводилися або будуть поводитися гірше, ніж з іншою у порівнянній ситуації на основі расової або етнічної приналежності;

(b) опосередкована дискримінація має місце, якщо очевидно нейтральна умова, критерій або практика поставили би особи певної расової або етнічної приналежності в особливо незручне положення порівняно з іншими особами, якщо тільки така умова, критерій або практика об'єктивно не виправдані законною ціллю, і засоби досягнення такої цілі не є адекватними і необхідними.

3. Утиск вважається дискримінацією в значенні пункту 1, якщо має місце небажана поведінка, пов’язана з расовою або етнічною приналежністю, метою або результатом якої є приниження гідності людини і створення напруженої, ворожої, зневажливої, принизливої або образливої обстановки. У цьому контексті концепція утиску може бути визначена відповідно до національних положень і практики держав-членів.

4. Інструкція дискримінувати особу на основі расової або етнічної приналежності буде розглядатися як дискримінація у значенні пункту 1.

Стаття 3

Сфера застосування

1. У межах повноважень, наданих Співтовариству, ця Директива поширюється на усіх осіб  як у публічному, так і в приватному секторі, включаючи державні органи, відносно:

(а) умов доступу до зайнятості, індивідуальної праці і професії, включаючи критерії відбору і умови прийняття на роботу незалежно від сфери діяльності і на всіх рівнях професійної ієрархії, включаючи просування по службі;

(b) доступу до всіх типів і всіх рівнів професійної орієнтації, професійно-технічної підготовки, підвищення кваліфікації і перекваліфікації, включаючи досвід практичної роботи;

(c) зайнятості і умов роботи, включаючи звільнення і оплату праці;

(d) членства і вступу до організацій працівників або роботодавців, або до будь-якої організації, члени якої працюють за певною спеціальністю, включаючи пільги, надані такими організаціями;

(e) соціального захисту, включаючи соціальне забезпечення і охорону здоров'я;

(f) соціальних пільг;

(g) освіти;

(h) доступу та постачання товарів та послуг, доступних для громадськості, включаючи житло.

2. Ця Директива не стосується різниці у поводженні, яка ґрунтується на громадянстві, і не шкодить умовам, що стосуються в'їзду і проживання громадян третіх країн і осіб без громадянства на території держав-членів, і будь-яке поводження, що є наслідком правового статусу громадян третіх країн і осіб без громадянства.

Стаття 4

Дійсні і визначальні професійні вимоги

Без шкоди статті 2 (1) і (2), держави-члени можуть визначити, що різниця у поводженні, заснована на характеристиці, пов’язаній з расовою або етнічною приналежністю, не розглядається як дискримінація у випадку, якщо через особливість діяльності у будь-якій сфері зайнятості або контексті, у якому вона виконується, така характеристика складає дійсну і визначальну професійну вимогу, за умови, якщо ціль законна і вимога відповідні.

Стаття 5

Позитивна діяльність

З метою забезпечення повної рівноправності на практиці, принцип рівноправності не повинен перешкоджати будь-якій державі-членові зберігати або вживати спеціальних заходів для запобігання або компенсації втрат, пов’язаних з расовою або етнічною приналежністю.

Стаття 6

Мінімальні вимоги

1. Держави-члени можуть встановлювати або зберігати положення, що більш сприятливі для захисту принципу рівності, ніж ті, що встановлені цією Директивою.

2. Виконання цієї Директиви ні в якому разі не повинне створювати підстави для зниження рівня захисту від дискримінації, вже наданого державами-членами у сферах, що охоплюються цією Директивою.

ГЛАВА ІІ

ЗАСОБИ ЗАХИСТУ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  ВИКОНАННЯ

Стаття 7

Захист прав

1. Держави-члени повинні гарантувати, щоб судові або адміністративні процедури, включаючи, якщо це вважається належною погоджувальною (примирюючою) процедурою, для забезпечення виконання зобов'язань відповідно до цієї Директиви, були доступні всім особам, які вважають, що у відношенні них не був застосований принцип рівності, навіть після того, як відносини, у яких передбачається наявність дискримінації, закінчилися.

2. Держави-члени повинні гарантувати, щоб асоціації, організації або інші юридичні особи, які, відповідно до критеріїв, встановлених національним законодавством, мають законний інтерес у забезпеченні виконання умов цієї Директиви, могли залучатися від імені заявника або у  підтримку захисту або для його підтримки, з його або її згоди, у будь-якій судовій і або адміністративній процедурі, що передбачає здійснення зобов'язань, які випливають з цієї Директиви.

3. Пункти 1 і 2 без шкоди для національних норм, які стосуються строків здійснення дій, пов'язаних із принципом рівноправності поводження.

Стаття 8

Тягар доказування

1. Держави-члени повинні вживати в рамках своїх національних судових систем необхідні заходи, щоб у тих випадках, коли особи, які вважають, що їм заподіяна шкода в силу незастосування до них принципу рівноправності поводження, установлюють перед судом або іншою компетентною владою факти, на підставі яких можна вважати, що мала місце пряма або опосередкована дискримінація, тоді відповідач повинен доводити, що порушення принципу рівноправності  поводження не було.

2. Пункт 1 не повинен перешкоджати державам-членам встановлювати у відношенні доказів правила, що більш сприятливі для заявника.

3. Пункт 1 не повинен застосовуватися в кримінальному провадженні.

4. Пункти 1, 2 і 3 повинні також застосовуватися до будь-яких процедур, розпочатим у відповідності зі статтею 7(2).

5. Держави-члени не повинні застосовувати пункт 1 до процедур, у яких розслідування фактів справи відноситься до компетенції суду або іншого компетентного органу.

Стаття 9

Віктимізація

Держави-члени повинні включити у свої національні правові системи заходи необхідні для захисту осіб  від будь-якого несприятливого поводження або несприятливих наслідків, що стали реакцією на скаргу на підприємстві або правові процедури, завдання яких полягає у забезпеченні дотримання принципу рівноправності поводження.

Стаття 10

Поширення інформації

Держави-члени повинні подбати про те, щоб положення, ухвалені відповідно до цієї Директиви, нарівні з уже діючими положеннями в цій сфері, були представлені увазі зацікавлених осіб за допомогою всіх можливих засобів на всій території.

Стаття 11

Соціальний діалог

1. Держави-члени відповідно до національних традицій і практики повинні вживати відповідних заходів для розвитку соціального діалогу між двома сторонами на ринку праці з метою сприяння розвиткові рівноправності поводження, включаючи контроль за діяльністю на робочому місці, колективні угоди, кодекси поведінки, дослідження, обмін досвідом і позитивними прикладами.

2. Якщо це не суперечить національним традиціям і практиці, то держави-члени повинні заохочувати обидві сторони на ринку праці, без шкоди їх автономії, укладати на відповідному рівні угоди, що встановлюють правила, спрямовані проти дискримінації в сферах, зазначених у статті 3, що відносяться до предмета колективних переговорів. Ці угоди повинні враховувати мінімальні вимоги, встановлені цією  Директивою і відповідними змінами на національному рівні.

Стаття 12

Діалог з неурядовими організаціями

Держави-члени повинні заохочувати діалог з відповідними неурядовими організаціями, що, відповідно до національного законодавства і практики, законно зацікавлені в сприянні боротьбі з дискримінацією на основі расової або етнічної приналежності з метою сприяння принципові рівноправності поводження.

РОЗДІЛ 3

ОРГАНИ ПО СПРИЯННЮ РІВНОПРАВНОСТІ ПОВОЖЕННЯ

Стаття 13

1. Держави-члени повинні визначити орган або органи для сприяння рівноправності поводження щодо всіх осіб без дискримінації на основі расової або етнічної приналежності. Ці органи можуть бути частиною агентств, що займаються на національному рівні захистом прав людини або забезпечення прав осіб з обмеженими фізичними можливостями (індивідів).

2. Держави-члени повинні гарантувати, щоб до компетенції цих органів було віднесено:

- забезпечення незалежної допомоги жертвам дискримінації в просуванні їхніх скарг у зв'язку з дискримінацією, з урахуванням прав жертв і асоціацій, організацій або інших юридичних осіб, згаданих у статті 7(2),

- проведення незалежних досліджень із проблем дискримінації,

- публікацію незалежних доповідей і підготовки рекомендацій з будь-якої проблеми, що стосується такої дискримінації.

РОЗДІЛ 4

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 14

Дотримання

Держави-члени повинні вжити необхідних заходів, які гарантують, що:

(а) будь-які закони, підзаконні акти та адміністративні положення, що суперечать принципові рівноправності поводження, будуть скасовані;

(b) будь-які умови, що суперечать принципові рівноправності поводження, які включені в індивідуальні або колективні договори або угоди, правила внутрішнього розпорядку підприємств, правила, що стосуються комерційних і некомерційних організацій, і правила, що стосуються вільних професій, а також організацій працівників і роботодавців, є або можуть бути оголошені юридично нікчемними або будуть змінені.

Стаття 15

Санкції

Держави-члени повинні встановити правила, що стосуються санкцій за порушення норм національного законодавства, ухвалених відповідно до цієї Директиви, і повинні схвалити всі заходи, необхідні для того, щоб гарантувати їх застосування. Санкції, що також можуть передбачати виплату компенсації жертві, повинні бути ефективні, пропорційні і мати превентивний характер. Держави-члени повинні повідомити ці правила Комісії не пізніше 19 липня 2003 року, а також повідомляти їй без зволікання про будь-які зміни до них.

Стаття 16

Виконання

Держави-члени повинні ухвалити закони, підзаконні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви не пізніше 19 липня 2003 року, або доручити роботодавцям і працівникам, у випадку їх спільного прохання, виконання цієї Директиви по відношенню до положень, врегульованих колективними угодами. У таких випадках держави-члени повинні гарантувати, що не пізніше 19 липня 2003 року роботодавці і працівники забезпечать через відповідну угоду вжиття необхідних заходів, при цьому від держав-членів потрібно вжити всіх необхідних заходів для того, щоб вони могли в будь-який час забезпечити результати, які вимагаються цією Директивою. Вони повинні негайно сповістити про це Комісію.

Якщо держави-члени приймають такі заходи, останні повинні містити посилання на цю Директиву або супроводжуватися таким посиланням у випадку їхньої офіційної публікації. Способи зазначення такого посилання повинні бути встановлені державами-членами.

Стаття 17

Доповідь

1. Держави-члени повинні надати Комісії не пізніше 19 липня 2005 року і потім надавати кожні п'ять років всю інформацію, необхідну для того, щоб Комісія могла підготувати доповідь про застосування цієї Директиви для Європейського Парламенту і Ради.

2. Доповідь Комісії повинна враховувати, коли це доречно, оцінки Європейського центру з моніторингу расизму і ксенофобії, а також позиції соціальних партнерів і відповідних неурядових організацій. Відповідно до принципу  приділення першочергової уваги тендерним питанням (гендерного мейнстримінгу), ця доповідь повинна, окрім іншого, дати оцінку впливу вжитих заходів на жінок і чоловіків. У світлі отриманої інформації ця доповідь повинна включати, якщо необхідно, пропозиції з перегляду і оновленню цієї Директиви.

Стаття 18

Набуття чинності

Директива набуває чинності з дня її опублікування в «Офіційному віснику Європейських Співтовариств».

Стаття 19

Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Люксембурзі 29 червня 2000 року.

 

За Раду

Голова

M. ARCANJO


[1] Ще не опубліковано в Офіційному віснику

[2] Висновок наданий 18.5.2000 (ще не опубліковано в Офіційному віснику)

[3] Висновок наданий 12.4.2000 (ще не опубліковано в Офіційному віснику)

[4] Висновок наданий 31.5.2000 (ще не опубліковано в Офіційному віснику)

[5] ОВ L 185, 24.7.1996, С. 5

БУДСТАНДАРТ Online