Директива 2009/72/ЄС від 13.07.2009 Про спільні правила внутрішнього ринку електроенергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ 2009/72/ЄС

від 13 липня 2009 року

про спільні правила внутрішнього ринку електроенергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС

(Текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства та, зокрема, його частину 2 статті 47, статті 55 та 95,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Економічно-соціального комітету ([1]),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів ([2]),

Відповідно до процедури, встановленої у статті 251 Договору([3]),

Оскільки:

(1)    Внутрішній ринок електроенергії, який поступово впроваджувався у всьому Співтоваристві з 1999 року, має своєю метою надати реальну можливість вибору усім споживачам Європейського Союзу, будь то громадяни чи підприємства, створити нові можливості для розвитку бізнесу та збільшення транскордонної торгівлі задля досягнення підвищення  ефективності, конкурентних цін, покращення якості обслуговування, а також для сприяння безпеці постачання і стабільності.

2)      Директива Європейського Парламенту і Ради 2003/54 від 26 червня 2003 року про спільні правила внутрішнього ринку електроенергії ([4]) значним чином сприяла створенню цього внутрішнього ринку електроенергії.

3)      Лише повністю відкритий внутрішній ринок, який дозволяє усім громадянам Союзу вільно обирати своїх постачальників, а усім постачальникам вільно здійснювати постачання своїм клієнтам, є сумісним із свободами, гарантованими Договором громадянам Союзу (серед іншого свобода переміщення товарів, свобода заснування та свобода надання послуг).

4)      Проте зараз існують перешкоди для продажу електроенергії у Співтоваристві на рівних умовах, без дискримінації чи невигідного становища. Зокрема, все ще відсутній доступ до недискримінаційної мережі, а також однаково ефективний рівень регуляційного нагляду у кожній державі-члені.

5)      Безпечне постачання електроенергії має життєву важливість для розвитку європейського суспільства, застосування сталої політики щодо змін клімату та підвищення конкуренції на внутрішньому ринку. З цією метою необхідно і надалі розвивати в рамках Співтовариства транскордонні міжсистемні сполучення задля забезпечення постачання усіх джерел енергії за найбільш можливою конкурентною ціною для споживачів та промислового сектору.

6)      Належно функціонуючий внутрішній ринок електроенергії повинен надавати виробникам належні стимули для інвестування у нові види виробництва енергії, включаючи електроенергію, що походить з відновлювальних джерел, надаючи особливу увагу найбільш віддаленим країнам та регіонам на енергетичному ринку Співтовариства. Також по відношенню до споживачів необхідно передбачити відповідні заходи для сприяння більш ефективному використанню енергії, передумовою для якого є безпека енергетичного постачання.

7)      Повідомлення Комісії від 10 січня 2007 року під назвою «Енергетична політика для Європи» підкреслило важливість завершення внутрішнього ринку електроенергії та створення рівних умов для усіх енергетичних підприємств, заснованих у Співтоваристві. Повідомлення Комісії від 10 січня 2007 року під назвою «Перспективи внутрішнього ринку газу та електроенергії», а також «Опитування відповідно до статті 17 Регламенту (ЄС) № 1/2003 у європейських секторах газу та електроенергії (Кінцевий звіт)» продемонстрували, що існуючі правила та заходи не створюють необхідних рамок для досягнення цілі належно функціонуючого внутрішнього ринку.

8)      Для того, щоб гарантувати конкуренцію та постачання електроенергії за найбільш можливою конкурентною ціною, держави-члени та національні регулюючі органи влади повинні надати транскордонний доступ новим постачальникам електроенергії, що походить з різних енергетичних джерел, а також новим виробникам електроенергії.

(9)    Без ефективного розмежування мереж та таких видів діяльності, як генерування і постачання («ефективне розмежування), існує невід’ємний ризик дискримінації не лише у тому, що стосується експлуатування мережі, але також щодо ініціатив вертикально інтегрованих підприємств для належного інвестування у свої мережі.

(10)  Правила юридичного і функціонального розмежування, зазначені у Директиві 2003/54, не призвели до ефективного розмежування операторів транспортних систем. Тому на своєму засіданні від 8 і 9 березня 2007 року Європейська Рада запропонувала Комісії підготувати законодавчі пропозиції для «ефективного відокремлення діяльності з постачання та генерування від експлуатування мереж».

(11)  Ефективне розмежування може бути забезпечене лише шляхом позбавлення стимулу для вертикально інтегрованих підприємств дискримінувати своїх конкурентів у тому, що стосується доступу до мережі та інвестування. Розмежування власності, під яким слід розуміти ситуацію, за якої власник мережі призначається як оператор системи і є незалежним від будь-якого підприємства, зацікавленого у виробництві і постачанні, очевидно є ефективним і стійким способом для врегулювання невід’ємного конфлікту інтересів та гарантування безпеки постачання. Тому Європейський Парламент у своїй Резолюції від 10 липня 2007 року про перспективи внутрішнього ринку газу та електроенергії ([5]) зазначив, що розмежування власності на рівні транспортування є найбільш ефективним засобом для сприяння недискримінаційним інвестиціям в інфраструктуру, рівноправному доступу до мережі нових операторів та прозорості ринку. Внаслідок цього, відповідно до розмежування власності слід вимагати від держав-членів слідкувати за тим, щоб одна й та сама особа чи особи не могли здійснювати контроль на підприємство з виробництва чи постачання і в той же час контролювати чи мати якісь права по відношенню до оператора транспортної системи або самої транспортної системи. Таким самим чином контроль над транспортною системою або оператором транспортної системи повинен виключати можливість здійснення контролю чи будь-якого права по відношенню до підприємства з виробництва або постачання. У рамках зазначених обмежень підприємство з виробництва чи постачання може мати меншу частину акцій підприємства-оператора транспортної системи або самої транспортної системи.

(12)  Будь-яка система розмежування повинна бути ефективною для врегулювання будь-якого конфлікту інтересів між виробниками, постачальниками та операторами транспортних систем з метою створення стимулів для необхідних інвестицій та гарантування доступу нових операторів на ринку відповідно до прозорого та дієвого регулюючого режиму і не повинна створювати надмірно обтяжливий регулюючий режим для національних регулюючих органів влади.

(13)  Визначення терміну «контроль» взяте з Регламенту Ради (ЄС) № 139/2004 від 20 січня 2004 року про контроль за концентрацією підприємств (Регламент ЄС про злиття)([6]).

(14)  Оскільки розмежування власності вимагає у деяких випадках реструктуризації підприємств, то тим державам-членам, які вирішать застосувати розмежування власності, має бути наданий більший строк для застосування відповідних положень. З огляду на вертикальні зв’язки між секторами газу та електроенергії положення щодо розмежування повинні застосовуватися спільно до двох секторів.

(15)  Відповідно до розмежування власності для гарантування повної незалежності експлуатування мережі від інтересів постачання та виробництва і з метою запобігання обміну конфіденційною інформацією одна й та сама особа не повинна бути членом рад правління оператора транспортної системи чи самої транспортної системи і підприємства, що здійснює будь-яку діяльність з виробництва чи постачання. З цієї ж причини одна й та сама особа не повинна бути уповноваженою для призначення членів ради правління оператора транспортної системи чи самої транспортної системи і в той же час здійснювати контроль або будь-яке право над підприємством з виробництва чи постачання.

(16)  Створення оператора системи або оператора з транспортування, які були б незалежними від інтересів постачання та виробництва, повинне дозволяти вертикально інтегрованим підприємствам утримувати власність на свої активи в мережі, забезпечуючи в той же час ефективне розмежування інтересів, за умови що вказаний незалежний оператор системи або вказаний незалежний оператор з транспортування здійснюватиме усі функції оператора системи і за умови, що буде встановлено детальне регламентування та широкі механізми регуляційного контролю.

(17)  Якщо на 3 вересня 2009 року підприємство-власник транспортної системи складає частину вертикально інтегрованого підприємства, то державам-членам повинна бути надана можливість обирати між розмежуванням власності та створенням операторів системи чи операторів з транспортування, незалежних від інтересів постачання і виробництва.

(18)  З метою повного захисту інтересів акціонерів вертикально інтегрованих підприємств держави-члени повинні мати можливість встановити розмежування власності або шляхом прямого відчуження або розділення акцій інтегрованого підприємства на акції підприємства мережі та акції підприємства з постачання та виробництва, що залишилося, за умови виконання вимог щодо розмежування власності.

(19)  Повна ефективність рішень незалежного оператора системи або незалежного оператора з транспортування повинна гарантуватися шляхом спеціальних додаткових правил. Правила щодо незалежних операторів з транспортування надають належні регулятивні рамки для гарантування доброчесної конкуренції, достатніх інвестицій, доступу до ринку нових операторів та інтегрування ринків електроенергії. Ефективне розмежування з допомогою положень стосовно незалежних операторів з транспортування базується на організаційних заходах та заходах щодо управління операторами транспортної системи, а також на заходах стосовно інвестицій, приєднання нових виробничих потужностей до мережі та інтегрування ринків через регіональне співробітництво. Незалежність оператора з транспортування повинна також гарантуватися, inter alia, визначеними «періодами обдумування», протягом яких на вертикально інтегрованому підприємстві не здійснюється жодне управління чи діяльність з надання доступу до тієї ж інформації, яка могла б бути отримана з позиції управління. Модель ефективного розмежування для незалежного оператора з транспортування приведена у відповідність до вимог, встановлених Європейською Радою на засіданні від 8 і 9 березня 2007 року.

(20)  З метою розвитку конкуренції на внутрішньому ринку електроенергії великі непобутові споживачі повинні мати змогу вибирати своїх постачальників та укладати контракти із декількома постачальниками для покриття своїх потреб у сфері електроенергії. Такі споживачі повинні бути захищені від виключних застережень, спрямованих на виключення конкурентних чи додаткових пропозицій.

(21)  Держава-член має право обрати повне розмежування власності на своїй території. Якщо держава-член скористалася таким правом, то підприємство не має права створювати незалежного оператора системи або незалежного оператора з транспортування. Крім того, підприємства, які здійснюють будь-яку функцію з виробництва чи постачання, не можуть здійснювати жодного прямого чи опосередкованого контролю ні права над незалежним оператором транспортної системи держави-члена, яка обрала повне розмежування власності.

(22)  У рамках цієї Директиви існуватимуть різні типи організації ринку на внутрішньому ринку електроенергії. Заходи, які ухвалюють держави-члени з метою гарантування рівноправних умов, повинні базуватися на першочергових вимогах загального інтересу. Комісія має отримати консультування щодо сумісності заходів із Договором та правом Співтовариства.

(23)  Впровадження ефективного розмежування має відбуватися із дотриманням принципу недискримінації між державним і приватним секторами. З цією метою не повинна існувати можливість, коли одна й та сама особа, порушуючи правила щодо розмежування власності або вибір незалежного оператора системи, здійснює будь-який контроль або право над формуванням складу, голосуванням чи прийняттям рішень одночасно, як органів операторів транспортної системи або самих транспортних систем, так і підприємств з виробництва чи постачання. Що стосується розмежування власності та рішення щодо незалежного оператора системи, то за умови якщо відповідна держава-член зможе довести дотримання цієї вимоги, два окремі державні органи повинні мати можливість контролювати з одного боку діяльність з виробництва і постачання, а з іншого – транспортування.

(24)  Повністю ефективне розмежування діяльності мережі та діяльності з виробництва і постачання повинне застосовуватися у всьому Співтоваристві, як до підприємств Співтовариства, так і до іноземних підприємств. Для гарантування незалежності між діяльністю мережі та діяльністю з виробництва і постачання у всьому Співтоваристві регулюючим органам влади мають бути надані повноваження для відмови у сертифікації операторів транспортної системи, які не дотримуються правил щодо розмежування. Для гарантування послідовного застосування у всьому Співтоваристві регулюючі органи влади повинні надавати якомога більшого значення висновку Комісії під час прийняття рішення стосовно сертифікації. Також, для забезпечення дотримання міжнародних зобов’язань Співтовариства та єдності і енергетичної безпеки у Співтоваристві Комісія повинна мати право видавати висновок щодо сертифікації по відношенню до власника транспортної системи або оператора транспортної системи, яка контролюється особою або особами третьої країни чи третіх країн.

(25)  Безпека постачання енергії є суттєвим компонентом громадської безпеки і тому невід’ємно пов’язана з ефективним функціонуванням внутрішнього ринку електроенергії та з інтегруванням ізольованих ринків електроенергії держав-членів. Електроенергія може дійти до громадян лише через мережу. Функціонування відкритих ринків електроенергії, і зокрема, мереж та інших видів діяльності, пов’язаних з постачанням електроенергії, є суттєвим для громадської безпеки, конкурентної економіки та добробуту громадян Союзу. Тому особам з третіх країн має бути дозволено контролювати транспортну систему або оператора транспортної системи, лише якщо вони виконують вимоги ефективного розмежування, що застосовуються у Співтоваристві. Без шкоди міжнародним зобов’язанням Співтовариства Співтовариство вважає, що сектор систем транспортування електроенергії має для нього велике значення і тому необхідно вжити додаткових запобіжних заходів для захисту безпеки постачання енергії у Співтовариство і уникнути таким чином будь-якої загрози для публічного порядку та громадської безпеки у Співтоваристві і добробуту громадян Союзу. Безпека постачання енергії до Співтовариства вимагає, зокрема, щоб були оцінені незалежність експлуатації мережі, рівень залежності Співтовариства і кожної держави-члена у тому, що стосується енергетичного постачання з третіх країн, а також відношення до національної і зовнішньої торгівлі та інвестування в енергетичному секторі певної третьої країни. Таким чином безпека постачання повинна оцінюватися із врахуванням конкретних обставин у кожному випадку, а також прав і зобов’язань, що випливають з міжнародного права, зокрема міжнародних угод між Співтовариством та відповідною третьою країною. Якщо належить, до Комісії звертаються за наданням рекомендацій щодо укладання відповідних угод з третіми країнами з питань, що стосуються безпеки постачання енергії до Співтовариства або щодо включення необхідних питань до інших переговорів з цими третіми країнами.

(26)  Недискримінаційний доступ до розподільної мережі визначає доступ до подальших роздрібних споживачів. Можливості дискримінації стосовно доступу та інвестування третіми особами є, однак, менш важливими при розподіленні, ніж при транспортуванні, коли перевантаження та вплив виробничих інтересів зазвичай є більшими, ніж при розподіленні. Крім того, юридичне та функціональне розмежування операторів розподільних систем стало обов’язковим лише відповідно до Директиви 2003/54/ЄС, починаючи з 1 липня 2007 року, і його наслідки для внутрішнього ринку електроенергії все ще вимагають оцінки. Чинні на сьогодні правила щодо юридичного і функціонального розмежування можуть призвести до ефективного розмежування за умови їх більш чіткого визначення, більш відповідного застосування та суворого контролю. Тому для створення рівноправних умов на роздрібному рівні діяльність операторів розподільних систем повинна контролюватися задля того, щоб перешкодити використанню ними своєї вертикальної інтеграції для посилення своєї конкурентної позиції на ринку, особливо у тому, що стосується побутових і малих непобутових споживачів.

(27)  Держави-члени повинні сприяти модернізації розподільних систем, наприклад, шляхом впровадження інтелектуальних систем, які мають будуватися таким чином, щоб просувати децентралізоване виробництво енергії та енергетичну ефективність.

(28)  У випадку із малими системами може існувати необхідність того, щоб надання допоміжних послуг забезпечувалося операторами транспортних систем, що мають з’єднання з малими системами.

(29)  Щоб уникнути покладання непропорційного адміністративного та фінансового тягаря на малих операторів розподільної системи, держави-члени повинні мати змогу звільняти у разі необхідності відповідних підприємств від законодавчих вимог розмежування у сфері розподілення.

(30)  Якщо закрита розподільна система використовується для гарантування оптимальної ефективності інтегрованого постачання енергії, що вимагає спеціальних експлуатаційних правил, або закрита розподільна система утримується головним чином для використання власником системи, то повинна існувати можливість звільнення оператора розподільної системи від зобов’язань, які становитимуть непотрібний адміністративний тягар з огляду на особливу природу відносин між оператором розподільної системи та її користувачами. Промислові, комерційні об’єкти та об’єкти, що пропонують колективні послуги, такі як будівлі залізничних станцій, аеропорти, лікарні, великі кемпінгові зони з інтегрованими спорудами або комплекси хімічної індустрії можуть включати закриті розподільні системи з огляду на особливу природу своїх операцій.

(31)  Процедури авторизації не повинні спричиняти непропорційного адміністративного тягаря по відношенню до розміру та можливого впливу на виробників електроенергії. Надмірно довгі процедури авторизації можуть становити перешкоду для доступу нових учасників до ринку.

(32)  Необхідно ухвалити нові заходи для гарантування прозорих та недискримінаційних тарифів на доступ до систем. Ці тарифи повинні застосовуватися до усіх користувачів системи на недискримінаційній основі.

(33)  Директива 2003/54/ЄС впровадила вимогу до держав-членів встановити регулюючі органи із спеціальними повноваженнями. Проте, досвід показує, що ефективності регулювання часто перешкоджає відсутність незалежності регулюючих органів по відношенню до урядів, а також недостатність повноважень та свободи дій. З цієї причини на своєму засіданні у Брюсселі від 8 і 9 березня 2007 року Європейська Рада запропонувала Комісії підготувати законодавчі пропозиції, якими була б встановлена більша гармонізація повноважень та посилення незалежності національних регулюючих органів у сфері енергетики. Вказані національні регулюючі органи влади повинні мати змогу займатися одночасно секторами електроенергії та газу.

(34)  Для належного функціонування внутрішнього ринку електроенергії необхідно, щоб регулюючі органи у сфері енергетики могли приймати рішення стосовно усіх відповідних питань регламентування і щоб вони були повністю незалежними від буд-якого іншого державного чи приватного інтересу. Це не перешкоджає здійсненню судового контролю чи парламентського нагляду відповідно до конституційного права держав-членів. Крім того, ухвалення бюджету регулюючих органів національним законодавчим органом не становить перешкоду для бюджетної автономії. Положення стосовно автономії при виконанні бюджету, призначеного національному регулюючому органу влади, повинні застосовуватися у рамках, визначених національним бюджетним законодавством та нормами. Сприяючи з допомогою відповідної ротаційної системи незалежності національних регулюючих органів влади стосовно будь-якого політичного або економічного інтересу, держави-члени повинні мати можливість належним чином врахувати доступність людських ресурсів та кількість членів ради правління.

(35)  З метою забезпечення усім операторам ринку, включаючи нові підприємства, ефективного доступу до ринку існує потреба в недискримінаційних механізмах балансування, які б відображали витрати. Це має досягатися шляхом встановлення прозорих ринкових механізмів для постачання і купівлі електроенергії, необхідної для відновлення балансу. Національні регулюючі органи влади повинні ухвалити заходи для гарантування того, щоб компенсаційні тарифи не були дискримінаційними та відображали витрати. У цей же час мають бути встановлені відповідні стимули для балансування вхідної та вихідної електроенергії і для того, щоб не ставити систему під загрозу. Оператори транспортних систем повинні сприяти участі кінцевих споживачів та груп кінцевих споживачів у ринках резервування енергії та ринках з балансування.

(36)  Національні регулюючі органи влади повинні мати можливість встановити або затвердити тарифи або методи їх підрахунку на основі пропозиції оператора чи операторів транспортної або розподільної системи або на основі їх узгодженої пропозиції із користувачами мережі. При здійсненні цих завдань національні регулюючі органи влади повинні слідкувати за тим, щоб тарифи на транспортування і розподілення були недискримінаційними та відображали витрати, а також мають враховувати граничні витрати в мережі, яких було уникнуто на довгостроковому періоді завдяки розподілу виробництва та заходам з управління попитом.

(37)  Регулюючі органи у сфері енергетики повинні мати повноваження для ухвалення рішень, зобов’язуючих для електроенергетичних підприємств, а також для застосування чи надання уповноваженому судовому органу пропозиції про застосування ефективних, пропорційних та переконливих санкцій до тих електроенергетичних підприємств, які не виконують свої зобов’язання. Вони також мають бути уповноваженими на прийняття рішень, незалежно від застосування правил щодо конкуренції, про заходи, необхідні для гарантування отримання вигоди споживачем шляхом сприяння ефективній конкуренції, необхідній для належного функціонування внутрішнього ринку електроенергії. Впровадження віртуальних електростанцій – програма передачі електроенергії, відповідно до якої підприємство, що виробляє електроенергію, зобов’язується продати або запропонувати певний об’єм електроенергії або надати доступ до частини своїх потужностей з виробництва зацікавленим постачальникам протягом певного періоду часу – є одним із можливих заходів для сприяння ефективній конкуренції та гарантування належного функціонування ринку. Регулюючі органи у сфері енергетики також повинні мати повноваження для того, щоб сприяти забезпеченню високого рівня громадського обслуговування, гарантуючи відкриття ринку, захист вразливих споживачів та повну ефективність заходів щодо захисту прав споживачів. Ці положення слід розуміти без шкоди повноваженням Комісії щодо застосування правил конкуренції, включаючи оцінку процедур злиття в масштабах Співтовариства, а також правил внутрішнього ринку, таких як свобода руху капіталу. Незалежним органом, якому сторона, що охоплена рішенням національного регулюючого органу, має право подати оскарження, може бути суд або інший орган, уповноважений на здійснення судового контролю.

(38)  Будь-яка гармонізація повноважень національних регулюючих органів влади повинна включати повноваження на встановлення стимулів для електроенергетичних підприємств та на застосування чи надання уповноваженому судовому органу пропозиції про застосування ефективних, пропорційних і переконливих санкцій до електроенергетичних підприємств. Крім того, регулюючі органи влади повинні мати повноваження для запитування відповідної інформації у електроенергетичних підприємств, здійснення належних і достатніх розслідувань та врегулювання спорів.

(39)  Внутрішньому ринку електроенергії не вистачає ліквідності та прозорості, що перешкоджає ефективному розподілу ресурсів, зменшенню ризиків та входженню нових учасників ринку. Необхідно поглибити конкуренцію та безпеку постачання, полегшуючи інтеграцію нових електростанцій до електричної мережі усіх держав-членів, зокрема, стимулюючи появу нових учасників ринку. Необхідно посилити довіру на ринку, його ліквідність та кількість присутніх на ньому учасників, для чого має бути збільшений регулюючий нагляд за підприємствами, що діють у сфері постачання електроенергії. Такі вимоги слід розуміти без шкоди діючому законодавству Співтовариства щодо фінансових ринків і мають бути сумісними з цим законодавством. Регулюючі органи у сфері енергетики та органи, що регулюють фінансовий ринок, повинні здійснювати співробітництво таким чином, щоб мати загальне враження про відповідні ринки.

(40)  Перед ухваленням Комісією настанов, що більш детально визначать вимоги стосовно ведення реєстрів, Агенція з питань співробітництва регулюючих органів  у сфері енергетики, створена Регламентом Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 713/2009 від 13 липня 2009 року про створення Агенції з питань співробітництва регулюючих органів у сфері енергетики ([7]) (у подальшому – «Агенція») та Комітет європейських регуляторів цінних паперів («CESR»), створений Рішенням Комісії 2009/77/ЄС ([8]), повинні провести співробітництво для проведення дослідження і надання поради Комісії щодо змісту цих настанов. Агенція та CESR також повинні здійснювати співробітництво для подальшого дослідження і надання порад стосовно того, чи повинні угоди, зазначені в контрактах на постачання електроенергії та в похідних електроенергетичних актах, підлягати до- та/або післяпродажним вимогам щодо прозорості, і якщо так,  –  яким має бути зміст таких вимог.

(41)  Держави-члени або, якщо певна держава-член прийме відповідне рішення, то регулюючий орган влади повинні сприяти підготовці контрактів на перериване постачання.

(42)  Усі промислові і комерційні сектори Співтовариства, включаючи малі та середні підприємства, а також усі громадяни Союзу, які користуються економічними перевагами внутрішнього ринку, повинні мати можливість користуватися також і високими рівнями захисту прав споживачів. Зокрема, побутові споживачів, і якщо держави-члени вважатимуть необхідним, то й малі підприємства повинні також мати змогу користуватися гарантіями громадського обслуговування, зокрема в тому, що стосується безпеки постачання та тарифів на основі рівності, конкуренції та опосередковано з огляду на створення робочих місць. Вказані споживачі повинні мати можливість вибору, рівного ставлення, представництва та доступу до механізмів з вирішення конфліктів.

(43)  Майже всі держави-члени обрали забезпечення конкуренції на ринку виробництва електроенергії з допомогою процедури прозорої авторизації. Проте, держави-члени повинні гарантувати можливість сприяння безпеці постачання з допомогою встановлення тендерної або еквівалентної їй процедури у разі, якщо потужність генерування, отримана відповідно до процедури авторизації, буде недостатньою. Держави-члени повинні мати можливість в інтересах захисту довкілля та просування нових технологій вдатися до тендерної процедури для присудження нових пропускних потужностей відповідно до опублікованих критеріїв. Ці нові потужності включають, inter alia, електроенергію з відновлювальних джерел та комбіноване виробництво тепла і електроенергії.

(44)  Для гарантування безпеки постачання необхідно здійснювати нагляд за балансом попиту та пропозиції у різних державах-членах і в подальшому розробити звіт стосовно ситуації на рівні Співтовариства, беручи до уваги міжсистемну пропускну потужність між різними зонами. Цей нагляд має здійснюватися досить завчасно для того, щоб мати змогу ухвалити належні заходи у разі загрози для безпеки постачання. Створення і підтримка необхідної інфраструктури мережі, включаючи міжсистемну пропускну потужність, сприятимуть гарантуванню стабільного постачання електроенергії. Створення та підтримка необхідної інфраструктури мережі, включаючи міжсистемну пропускну потужність, а також децентралізоване генерування електричної енергії є важливими компонентами для гарантування сталого постачання електроенергії.

(45)  Держави-члени повинні гарантувати, щоб побутові споживачі, та якщо держави-члени вважатимуть, необхідним, і малі підприємства мали право на постачання електроенергії певної якості за чітко порівняними, прозорими та обґрунтованими цінами. З метою підтримки високого рівня громадського обслуговування у Співтоваристві усі заходи, ухвалені державами-членами задля досягнення цілей цієї Директиви, повинні періодично повідомлятися Комісії. Комісія повинна публікувати періодичний звіт з аналізом ухвалених на національному рівні заходів для досягнення цілей у сфері громадського обслуговування, а також порівняння їх ефективності з метою підготовки рекомендацій стосовно заходів, яких має бути ухвалено на національному рівні для досягнення високого рівня громадського обслуговування. Важливо, щоб держави-члени ухвалили заходи, необхідні для захисту вразливих споживачів в контексті внутрішнього ринку електроенергії. Вказані заходи можуть відрізнятися в залежності від конкретних обставин кожної держави-члена та можуть включати спеціальні заходи пов’язані з оплатою рахунків за електроенергію або більш загальні заходи, ухвалені в рамках системи соціального забезпечення. Якщо універсальна послуга надається також малим підприємствам, то заходи, призначені для гарантування надання вказаної універсальної послуги, можуть відрізнятися залежно від того, чи призначені вони побутовим споживачам чи малим підприємствам.

(46)  Виконання вимог щодо громадського обслуговування є суттєвою вимогою цієї Директиви і важливо, щоб у ній були визначені мінімальні спільні правила, дотримувані усіма державами-членами, які б враховували спільні цілі із захисту прав споживачів, безпеки постачання, захисту довкілля та еквівалентні рівні конкуренції в усіх державах-членах. Важливо, щоб вимоги у сфері громадського обслуговування могли бути інтерпретовані на національному рівні, беручи до уваги національні обставини та відповідно до права Співтовариства.

(47)  Держави-члени повинні призначити постачальника, що діятиме в крайній ситуації. Постачальником може бути департамент продаж вертикально інтегрованого підприємства, який виконує також функції розподілу, за умови дотримання ним вимог щодо розмежування, встановлених цією Директивою.

(48)  Заходи, що застосовуються державами-членами для досягнення цілей економічної і соціальної єдності, повинні мати можливість включати, зокрема, надання адекватних економічних стимулів, вдаючись у разі необхідності до всіх існуючих національних інструментів або інструментів Співтовариства. Ці інструменти  можуть включати механізми відповідальності для гарантування необхідного інвестування.

(49)  Якщо заходи, ухвалені державами-членами для виконання зобов’язань у сфері громадського обслуговування, становитимуть державну допомогу у значенні частини 1 статті 87 Договору, то необхідно відповідно до частини 3 статті 88 Договору повідомляти про них Комісію.

(50)  Зобов’язання у сфері громадського обслуговування, включаючи універсальні послуги, та подальші спільні мінімальні правила мають бути посилені для забезпечення того, щоб усі, зокрема вразливі, споживачі могли отримати вигоду від конкуренції та наявності справедливої ціни. Вимоги у сфері громадського обслуговування на національному рівні повинні визначатися із врахуванням національних обставин, проте з дотриманням державами-членами права Співтовариства. Громадяни Європейського Союзу, і коли держави-члени вважатимуть за необхідне, то й малі підприємства повинні мати змогу отримати вигоду від зобов’язань у сфері громадського обслуговування, зокрема що стосується безпеки постачання та справедливих цін. Ключовим моментом у постачанні споживачам є доступ до об’єктивних і прозорих даних стосовно споживання. Тому споживачі повинні мати доступ до їхніх даних про споживання, пов’язані із ним ціни та ціни на обслуговування таким чином, щоб вони могли запропонувати конкурентам зробити пропозиції на основі таких даних. З іншого боку споживачі також повинні мати право на належне інформування про споживання ними енергії. Попередні платежі повинні відображати вірогідне споживання електроенергії, а різноманітні системи оплати не повинні бути дискримінаційними. Інформація про витрати, надана споживачам із достатньою частотою, створить стимули для заощадження енергії, оскільки споживачі отримають зворотній зв'язок від наслідків інвестування в енергетичну ефективність та від зміни ставлення. В цьому відношенні зменшити свої енергетичні витрати споживачам допоможе повне застосування Директиви Європейського Парламенту та Ради 2006/32/ЄС від 5 квітня 2006 року про ефективність кінцевого використання енергії та енергетичних послуг ([9]).

(51)  Інтереси споживачів повинні становити основу цієї Директиви, а якість обслуговування має стати центральною відповідальністю електроенергетичних підприємств. Необхідно посилити та гарантувати існуючі права споживачів, що має включати більший ступінь прозорості. Захист прав споживачів повинен гарантувати, щоб усі споживачі в найбільш можливих рамках Співтовариства отримували вигоду він конкурентного ринку. Держави-члени або, якщо певна держава-член прийме відповідне рішення, то регулюючі органи повинні забезпечувати застосування прав споживачів.

(52)  Споживачі повинні мати змогу володіти чіткою та зрозумілою інформацією стосовно їх прав в енергетичному секторі. Комісія після попередньої консультації із зацікавленими сторонами, включаючи держав-членів, національних регулюючих органів, організації споживачів та електроенергетичні підприємства, повинна встановити доступний і зрозумілий для використання перелік споживачів енергії, в якому споживачам буде надана практична інформація стосовно їх прав. Вказаний перелік повинен бути наданий усім споживачам та має бути загальнодоступним.

(53)  Енергетична бідність є зростаючою проблемою у Співтоваристві. Охоплені нею держави-члени, які все ще не ухвалили відповідні заходи, повинні внаслідок цього розробити національні плани дій або інші належні рамки для боротьби з енергетичною бідністю з метою зменшення кількості осіб, які страждають від цієї ситуації. У будь-якому випадку держави-члени повинні гарантувати постачання енергії, необхідної для вразливих споживачів. Для цього може бути застосований інтегрований підхід, наприклад, в рамках соціальної політики, а заходи можуть включати різні види соціальної політики чи покращення енергетичної ефективності житлових приміщень. Як мінімум, ця Директива повинна дозволяти застосування національної політики на користь вразливих споживачів.

(54)  Найбільший ступінь захисту прав споживачів гарантується з допомогою ефективних засобів врегулювання спорів, доступних для всіх споживачів. Держави-члени повинні встановити швидкі та ефективні процедури обробки скарг.

(55)  Повинна існувати можливість того, що впровадження систем інтелектуального вимірювання базуватиметься на економічній оцінці. У разі, якщо за результатами вказаної оцінки буде зроблено висновок про те, що впровадження таких систем вимірювання є обґрунтованим з економічної точки зору і рентабельності лише для споживачів, які споживають певну кількість електроенергії, то держави-члени можуть врахувати цей аспект під час впровадження у практику вказаних систем інтелектуального вимірювання.

(56)  Ринкові ціні повинні надавати належні стимули для розвитку мережі та для інвестування у нове генерування енергії.

(57)  Найбільше значення для держав-членів повинне мати просування доброчесної конкуренції та простий доступ до різних постачальників задля того, щоб споживачі могли повністю скористатися можливостями лібералізованого внутрішнього ринку електроенергії.

(58)  З огляду на створення внутрішнього ринку електроенергії держави-члени повинні просувати інтеграцію своїх національних ринків та співробітництво операторів системи на рівні Співтовариства та на регіональному рівні, включаючи також ізольовані ринки електроенергії, які й досі існують у Співтоваристві.

(59)  Розвиток справжнього внутрішнього ринку електроенергії з допомогою мережі, приєднаної у всьому Співтоваристві, має бути однією з основних цілей цієї Директиви. Тому питання щодо регулювання транскордонних систем сполучення та регіональних ринків повинні бути одним з основних завдань регулюючих органів влади у тісному співробітництві з Агенцією в разі необхідності.

(60)  Однією з основних цілей цієї Директиви також має бути забезпечення спільних правил для справжнього внутрішнього ринку та широкого постачання доступної для всіх електроенергії. З цією метою невикривлені ринкові ціни слугуватимуть стимулом для транскордонних сполучень і інвестування в нове генерування енергії та призведуть в довгостроковій перспективі до наближення цін.

(61)  Регулюючі органи влади також повинні надавати інформацію стосовно ринку, щоб дозволити Комісії виконувати своє завдання з нагляду і моніторингу внутрішнього ринку електроенергії та його коротко-, середньо- і довгострокової оцінки, включаючи такі питання, як потужність генерування, різні джерела генерування електроенергії, транспортні і розподільні інфраструктури, якість обслуговування, транскордонна торгівля, управління перевантаженням, інвестиції, оптові та споживчі ціни, ліквідність ринку та покращення довкілля і ефективності. Національні регулюючі органи влади повинні повідомляти уповноваженим органам влади та Комісії про ті держави-члени, у яких ціни зашкоджують конкуренції та належному функціонуванню ринку.

(62)  Оскільки мета цієї Директиви, а саме створення повністю функціонального внутрішнього ринку електроенергії, не може бути достатньою мірою досягнута державами-членами і внаслідок цього може бути кращим чином досягнута на рівні Співтовариства, Співтовариство може ухвалити заходи відповідно до принципу субсидіарності, встановленого у статті 5 Договору. Відповідно до принципу пропорційності, зазначеного у вказаній статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення вказаної цілі.

(63)  Відповідно до Регламенту (ЄС) № 714/2009 Європейського Парламенту та Ради від 13 липня 2009 року про умови доступу до мережі для транскордонного обміну електроенергією ([10]) Комісія може ухвалити настанови задля досягнення необхідного рівня гармонізації. Такі настанови, що становлять собою імплементаційні заходи зобов’язуючого характеру, також є по відношенню до певних положень цієї Директиви корисним інструментом, який може бути швидко ухвалений в разі необхідності.

(64)  Заходи, необхідні для виконання цієї Директиви, мають бути ухвалені відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року, яким встановлюються процедури здійснення виконавчих повноважень, наданих Комісії ([11]).

(65)  Зокрема, Комісії слід надати повноваження для ухвалення настанов, необхідних для встановлення мінімального рівня гармонізації, що вимагається задля досягнення мети цієї Директиви. Оскільки такі заходи мають загальний характер та призначені для внесення змін та доповнень до несуттєвих положень цієї Директиви, вони повинні ухвалюватися відповідно до підконтрольної регуляторної процедури, передбаченої у статті 5а Рішення 1999/468/ЄС.

(66)  Відповідно до пункту 34 Міжінституційної угоди про кращу законотворчу діяльність ([12]) держави-члени заохочуються до встановлення для свого інтересу та в інтересі Співтовариства власних таблиць, що демонструють наскільки можливо співвідношення між цією Директивою та заходами з транспонування, і до їх оприлюднення.

(67)  Беручи до уваги сферу, що охоплюється змінами, внесеними до Директиви 2003/54, на підставі ясності та раціональності бажано, щоб відповідні положення були зібрані в єдиному тексті нової Директиви.

(68)  Ця Директива поважає основоположні права та дотримується принципів, визнаних, зокрема, Хартією основоположних прав Європейського Союзу.

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ

ГЛАВА 1

ПРЕДМЕТ, СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Стаття 1

Предмет та сфера застосування

Ця Директива встановлює спільні правила у сфері генерування, транспортування, розподілу і постачання електроенергії, а також правила щодо захисту прав споживачів з огляду на покращення та інтегрування конкурентних ринків електроенергії у Співтоваристві. Вона визначає правила щодо організації та функціонування сектору електроенергетики, відкритого доступу до ринку, критерії та процедури, що застосовуються до тендерних процедур та щодо експлуатації систем. Вона визначає також зобов’язання щодо універсального обслуговування та права споживачів електроенергії і уточнює зобов’язання у сфері конкуренції.

Стаття 2

Визначення

Для цілей цієї Директиви застосовуються такі визначення:

1.   «генерування» означає виробництво електроенергії;

2.   «виробник» означає фізичну або юридичну особу, що генерує електроенергію;

3.   «транспортування» означає транспортування електроенергії лініями надвисокої напруги та високовольтними лініями об’єднаної енергосистеми з метою її передачі кінцевим споживачам або розподільчим компаніям, але виключаючи постачання;

4.   «оператор транспортної системи» означає фізичну або юридичну особу, відповідальну за роботу, забезпечення технічного обслуговування та, за необхідності, за розвиток транспортної системи у певному регіоні і, якщо доцільно, її міжсистемних з’єднань з іншими системами, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи задовольнити обґрунтований попит на транспортування електроенергії;

5.   «розподіл»: транспортування електроенергії системами розподілу високої, середньої та низької напруги з метою його доставки споживачам, але не включаючи постачання;

6.   «оператор розподільної системи»: будь-яка фізична або юридична особа, відповідальна за експлуатацію, технічне обслуговування та в разі необхідності розвиток розподільної системи у визначеній зоні, а також, якщо належить, її міжсистемних з’єднань з іншими системами та за забезпечення довгострокової спроможності системи задовольнити обґрунтований попит на розподіл електроенергії;

7.   «споживач» означає оптових або кінцевих споживачів електроенергії;

8.   «оптовий споживач» означає фізичну або юридичну особу, яка купує електроенергію для цілей перепродажу в межах або поза енергосистемою, де вони зареєстровані;

9.   «кінцевий споживач» означає споживача, який купує електроенергію для власних потреб;

10. «побутовий споживач»: споживач, що купує електроенергію для свого власного побутового споживання, виключаючи комерційну або професійну діяльність;

11. «непобутовий споживач»: будь-яка фізична чи юридична особа, яка купує електроенергію, що не призначена для його власного побутового споживання; сюди входять виробники та  оптові споживачі;

12. «кваліфікований споживач»: споживач, який має право купувати електроенергію у постачальника на свій вибір у значенні статті 33;

13. «міжсистемна лінія електропередачі» означає обладнання, що використовується для з’єднання електросистем між собою;

14. «об’єднана енергосистема» означає певну кількість транспортних та розподільних систем, з’єднаних між собою за допомогою однієї або більше міжсистемних ліній електропередачі;

15. «пряма лінія» означає або лінію електропередачі, що з’єднує окремий виробничий об’єкт з окремим споживачем, або лінію електролінію, що з’єднує виробника електроенергії з  енергопостачальним підприємством для постачання електроенергії безпосередньо в приміщення підприємства, його дочірні компанії та кваліфікованим споживачам електроенергії;

16. «економічний пріоритет» означає розміщення джерел електропостачання відповідно до економічних пріоритетів;

17. «допоміжні послуги» означає всі послуги, необхідні для роботи системи транспортування або розподілу електроенергії;

18. «користувачі системи» означає будь-яких фізичних або юридичних осіб, які постачають електроенергію до системи транспортування/розподілу або отримують електроенергію з цієї системи;

19. «постачання» означає продаж, включаючи перепродаж, електроенергії споживачам;

20. «інтегроване електроенергетичне підприємство» означає вертикально або горизонтально інтегроване підприємство;

21. «вертикально інтегроване підприємство»: електроенергетичне підприємство або група електроенергетичних підприємств, в якому одна й та сама особа чи особи мають пряме або опосередковане право здійснювати контроль та яке здійснює, як мінімум, одну з таких функцій як транспортування та розподіл, і як мінімум одну з таких функцій як генерування або постачання електроенергії;

22. «афілійоване підприємство»: дочірнє підприємство у значенні статті 41 Сьомої Директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року, заснованої на пункті g) частини 2 статті 44 Договору (*), про консолідовані рахунки ( [13]), або асоційоване підприємство відповідно до частини 1 статті 33 вказаної Директиви, або підприємство, що належить одним і тим самим акціонерам;

23. «горизонтально інтегроване підприємство»: підприємство, що здійснює принаймні одну з таких функцій: генерування для продажу, транспортування, розподіл або постачання електроенергії, а також діяльність, не пов’язану з електроенергетичним сектором;

24. «тендерна процедура» означає процедуру, через яку заплановані додаткові потреби та відновлювальна потужність покриваються поставками від нових або діючих енергогенеруючих установок;

25. «довгострокове планування» означає планування інвестиційних потреб в генеруючі потужності, транспортування та розподіл електроенергії на довгостроковій основі з метою задоволення попиту в електроенергії системи та забезпечення постачання споживачам;

26. «мала відокремлена система» означає будь-яку систему зі споживанням менше, ніж 3 000 ГВт/год у 1996 році, де менше ніж 5% річного споживання здійснюється завдяки об’єднанню з іншими системами;

27. «відокремлена мікросистема» означає будь-яку систему зі споживанням менше, ніж 500 ГВт/год у 1996 році, яка не з’єднана з іншими системами;

28. «безпека»: як безпека забезпечення і постачання електроенергії, так і технічна безпека;

29. «енергоефективність/управління попитом» означає всеохоплюючий або інтегрований підхід, який має на меті вплинути на обсяг та графік споживання електроенергії для того, щоб зменшити споживання первинної електроенергії та максимальні навантаження, надаючи перевагу залученню інвестицій, направлених на підвищення енергоефективності або на інші заходи, такі як контракти на перериване постачання, у порівнянні з інвестиціями у збільшення генеруючих потужностей, якщо перші із зазначених заходів є більш ефективним та економічним варіантом, враховуючи позитивний вплив на довкілля в результаті скорочення споживання енергії та аспекти, пов’язані з безпекою постачання, і пов’язані з ними витрати на розподіл;

30. «відновлювані джерела енергії» означає відновлювані невикопні джерела енергії (вітрова, сонячна, геотермальна енергія, біомаса, газ із органічних відходів, газ каналізаційних очисних споруд та біогази);

31. «розподілене генерування» означає генеруючі станції, під’єднані до розподільної системи.

32. «контракт на постачання електроенергії»: контракт на постачання електроенергії, за винятком похідних електроенергетичних документів;

33. «похідний електроенергетичний документ»: фінансовий інструмент, визначений в пунктах 5, 6 чи 7 Секції С Додатку І Директиви Європейського Парламенту та Ради 2004/39/ЄС від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів ([14]), який стосується електроенергетики;

34. «контроль»: права, контракти або будь-який інший засіб, з допомогою якого окремо чи в поєднанні з іншим засобом та з огляду на фактичні чи правові обставини надається можливість здійснювати вирішальний вплив на підприємство, зокрема:

a)   власність або право на використання усіх або частини активів підприємства;

b)   права або контракти, які надають можливість вирішального впливу на склад, голосування або прийняття рішень органів підприємства.

35. «електроенергетичне підприємство»: будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює принаймні одну з таких функцій як генерування, транспортування, розподіл, постачання або купівля електроенергії та яка здійснює комерційні, технічні або експлуатаційні завдання, пов’язані із вказаними функціями, але не включаючи кінцевих споживачів.

ГЛАВА ІІ

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ОРГАНІЗАЦІЇ СЕКТОРУ

Стаття 3

Зобов’язання щодо громадського обслуговування та захисту прав споживачів

1.   Без шкоди положенням частини 2 держави-члени, відповідно до своєї інституційної організації та дотримуючись принципу субсидіарності, слідкують за тим, щоб електроенергетичні підприємства реалізовували свою діяльність відповідно до принципів цієї Директиви з огляду на досягнення конкурентного, безпечного і стабільного з точки зору довкілля ринку електроенергії та не здійснювали дискримінацію між підприємствами в тому, що стосується їх прав та обов’язків.

2.   Повністю дотримуючись відповідних положень Договору, та зокрема його статті 86, держави-члени можуть покласти на електроенергетичні підприємства в цілях загального економічного інтересу зобов’язання щодо громадського обслуговування, які можуть стосуватися безпеки, включаючи безпеку постачання, періодичності, якості та ціни на постачання, а також захисту довкілля, включаючи енергоефективність, енергії з відновлювальних джерел та захисту клімату. Такі зобов’язання щодо громадського обслуговування повинні визначатися чітко, бути прозорими, недискримінаційними та контрольованими, а також мають гарантувати електроенергетичним підприємствам Співтовариства рівноправний доступ до національних споживачів. У тому, що стосується безпеки постачання, енергоефективності і управління попитом, та з огляду на виконання цілей у сфері довкілля і енергії з відновлювальних джерел, зазначених у цій частині, держави-члени можуть впровадити довгострокове планування, беручи до уваги вірогідність того, що треті сторони захочуть отримати доступ до системи.

3.   Держави-члени забезпечують, щоб усі побутові споживачі і, якщо держави-члени вважають це доречним, малі підприємства (а саме, підприємства з персоналом, що становить менше, ніж 50 чоловік та річним оборотом або балансом, що не перевищує 10 мільйонів євро) отримували універсальні послуги, тобто право на постачання їм електроенергії встановленої якості на своїй території за розумними, легко та чітко порівнюваними і недискримінаційними цінами. Для забезпечення надання універсальних  послуг держави-члени можуть призначити постачальника останньої інстанції. Держави-члени накладають на розподільчі компанії зобов’язання підключити споживачів до їх енергосистеми відповідно до строків, умов та тарифів, встановлених згідно з процедурою, викладеною у частині 6 статті 37.  Жодне положення цієї Директиви не перешкоджає державам-членам посилювати ринкову позицію побутових, малих та середніх споживачів шляхом сприяння можливостям добровільного об’єднання представників цих груп споживачів.

Перший пункт має виконуватися у прозорий та недискримінаційний спосіб та не може перешкоджати відкриттю ринку, зазначеному в статті 33.

4.   Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі споживачі могли отримати свою електроенергію від постачальника після попередньої угоди з ним і незалежно від держави, де зареєстрований вказаний постачальник, за умови що відповідний постачальник застосовуватиме належні комерційні механізми та механізми балансування.

5. Держави-члени забезпечують, щоб:

а)   у разі, якщо споживач з дотриманням умов контракту захоче змінити постачальника, то зміну було здійснено відповідним оператором або операторами протягом трьох тижнів, і

 b)  споживачі мали право отримувати усі відповідні дані щодо споживання.

Держави-члени забезпечують, щоб зазначені у пунктах а) і b) права надавалися споживачам на недискримінаційній основі у тому, що стосується виплат, зусиль або часу.

6.   У разі надання фінансової компенсації, інших форм компенсації та виключних прав, які надаються державами-членами для виконання зобов’язань, зазначених у частинах 2 і 3, вони здійснюються у прозорий та недискримінаційний спосіб.

7.   Держави-члени ухвалюють заходи, необхідні для захисту кінцевих споживачів, і зокрема гарантують належний захист вразливих споживачів. У цьому контексті кожна держава-член визначає поняття «вразливих споживачів», яке може стосуватися енергетичної бідності і, серед іншого, заборони відключення вказаних споживачів у критичні моменти. Держави-члени гарантують застосування прав та обов’язків, що стосуються вразливих споживачів. Зокрема, вони ухвалюють заходи, необхідні для захисту кінцевих споживачів у віддалених зонах. Вони повинні гарантувати високий рівень захисту споживача, передусім у тому, що стосується прозорості контрактних умов, загальної інформації та процедур врегулювання спорів. Держави-члени слідкують за тим, щоб кваліфіковані споживачі могли легко змінити постачальника за власним бажанням. Принаймні у тому, що стосується побутових споживачів, такі заходи повинні включати ті заходи, що передбачені у  Додатку І.

8.   Держави-члени повинні ухвалити необхідні заходи, такі як національні енергетичні плани дій, надання допомоги в рамках соціального забезпечення для гарантування необхідного постачання електроенергії вразливим споживачам або підтримка у питаннях підвищення енергоефективності з метою подолання енергетичної бідності там де її було виявлено, а також в більш широкому контексті бідності в цілому. Такі заходи не повинні перешкоджати ефективному відкриттю ринку, зазначеному в статті 33, ні його функціонуванню, і про такі заходи має офіційно повідомлятися Комісії, якщо належить, відповідно до положень частини 15 цієї статті. У повідомлення можуть включатися заходи, ухвалені в рамках загального соціального забезпечення.

9. Держави-члени забезпечують, щоб постачальники електроенергії вказували в рахунках про оплату чи разом з ними та в рекламних матеріалах, що надаються кінцевим споживачам:

(a) долю участі кожного джерела енергії у загальній структурі паливного балансу постачальника протягом попереднього року у зрозумілий та чітко порівняний на національному рівні спосіб;

(b) щонайменше посилання на існуючі джерела довідкової літератури, такі як Веб-сторінки, де у доступній для громадськості формі розміщена інформація про вплив на довкілля, що стосується викидів СО2 та радіоактивних відходів від виробництва електроенергії з використанням усіх видів палива постачальником за попередній рік.

(с)  інформацію щодо їхніх прав стосовно шляхів врегулювання конфліктів у разі виникнення спору.

По відношенню до підпунктів а) і b) першого пункту та у тому, що стосується електроенергії, отриманої через біржу або імпортованої з підприємства, розташованого за межами Співтовариства, можна використовувати зведені за попередній рік дані, надані біржею або вищезгаданим підприємством.

Регулюючий орган влади або будь-який інший уповноважений національний орган влади вживає необхідних заходів для забезпечення надійності інформації, наданої постачальниками своїм споживачам відповідно до цієї статті, а також надає цю інформацію у чітко порівняний спосіб на національному рівні.

10. Держави-члени застосовують належні заходи для досягнення цілей економічної і соціальної єдності, захисту довкілля, що можуть включати заходи боротьби зі зміною клімату, та безпеки постачання. Вказані заходи можуть включати, зокрема, надання адекватних економічних стимулів, використовуючи, якщо належить, усі існуючі національні інструменти та інструменти Співтовариства для утримання та будівництва необхідних інфраструктур мережі, включаючи міжсистемну пропускну потужність.

11. З метою просування енергетичної ефективності держави-члени або, якщо певна держава-член прийме відповідне рішення, то регулюючий орган влади повинні наполегливо рекомендувати, щоб електроенергетичні підприємства оптимізували використання електроенергії, наприклад, надаючи послуги з управління енергією, розробляючи новаційні формули цін або впроваджуючи, якщо належить, системи інтелектуального вимірювання або інтелектуальні мережі.

12. Держави-члени гарантують створення єдиних контактних пунктів для надання споживачам усієї необхідної інформації стосовно їх прав, діючого законодавства та доступних для них шляхів врегулювання конфліктів у разі виникнення спору. Ці контактні пункти можуть складати частину загальних пунктів інформування споживачів.

13. Держави-члени повинні гарантувати існування незалежного механізму, такого як, наприклад, захисник громадських прав у сфері енергетики або орган із захисту прав споживачів, уповноважений на ефективний розгляд скарг та позасудове врегулювання спорів.

14. Держави-члени можуть прийняти рішення про незастосування положень статей 7, 8, 32 або 34 у разі, якщо таке застосування може фактично або процесуально перешкодити виконанню зобов’язань, покладених на електроенергетичні підприємства в цілях загального економічного інтересу, за умови що не буде зашкоджено розвиток торгівлі настільки, що це виявиться суперечливим інтересам Співтовариства. Інтереси Співтовариства включають, inter alia, повноваження по відношенню до кваліфікованих споживачів відповідно до цієї Директиви та до статті 86 Договору.

15. Під час імплементації цієї Директиви держави-члени інформують Комісію про усі заходи, ухвалені з метою виконання зобов’язань з універсального та громадського обслуговування, включаючи захист прав споживачів і довкілля, а також про їх можливий вплив на національну чи міжнародну конкуренцію незалежно від того, чи вимагають вказані заходи відступів від положень цієї Директиви. У подальшому вони кожні два роки повідомляють Комісії про усі зміни до цих заходів незалежно від того, чи вимагають вони відступів від положень цієї Директиви.

16. Після попередньої консультації із зацікавленими сторонами, включаючи держав-членів, національних регулюючих уповноважених органів влади, організації споживачів, електроенергетичних підприємств та на основі прогресу, досягнутого на певний момент – соціальних партнерів, Комісія встановлює чіткий та стислий перелік для споживачів енергії, який містить практичну інформацію щодо їхніх прав. Держави-члени забезпечують, щоб постачальники електроенергії або оператори розподільної системи у співробітництві з регулюючим органом влади ухвалили заходи, необхідні для надання їх споживачам енергії копії цього переліку та для його оприлюднення.

Стаття 4

Нагляд за безпекою постачання

Держави-члени забезпечують нагляд стосовно питань, пов’язаних з безпекою постачання. Якщо держави-члени вважатимуть необхідним, вони можуть покласти це завдання на регулюючі органи влади, зазначені у статті 35. Такий нагляд повинен охоплювати, зокрема, баланс між попитом і пропозицією на національному ринку, рівень передбаченого попиту і  додаткову пропускну потужність, що запланована чи перебуває на етапі будівництва, якість та рівень утримання мереж, а також заходи, призначені для покриття максимального попиту і дефіциту постачання у одного або більше постачальників. Уповноважені органи влади публікують до 31 липня кожного року звіт із результатами нагляду по вказаним питанням, а також із ухваленими або передбаченими по ним заходами і без затримки подають його Комісії.

Стаття 5

Технічні правила

Регулюючі органи влади, якщо таке рішення приймуть держави-члени, або самі держави-члени забезпечують визначення технічних критеріїв безпеки та розробляють і публікують технічні правила, якими встановлюються мінімальні технічні проектувальні й функціональні вимоги у сфері приєднання до системи генеруючих установок, розподільних систем, підключеного напряму обладнання споживачів, ланцюгів міжсистемних з’єднань та прямих ліній електропередачі. Вказані технічні правила повинні гарантувати експлуатаційну сумісність систем та бути об’єктивними і недискримінаційними. Якщо належить, Агенція може підготувати відповідні рекомендації задля досягнення сумісності вказаних правил. Ці правила повідомляються Комісії відповідно до статті 8 Директиви Європейського Парламенту та Ради 98/34/ЄС від 22 червня 1998 року, якою встановлюється процедура інформування у сфері  технічних норм і стандартів, а також правил щодо послуг з інформування суспільства ([15]).

Стаття 6

Посилення регіонального співробітництва

1.   Держави-члени, а також регулюючі органи влади співпрацюють між собою з метою інтегрування своїх національних ринків на одному або більше регіональних рівнях, як перший крок до створення повністю лібералізованого внутрішнього ринку. Зокрема, регулюючі органи влади, якщо таке рішення приймуть держави-члени, або самі держави-члени посилюють та просувають співробітництво операторів транспортної системи на регіональному рівні, включаючи транскордонні питання, з метою створення конкурентного внутрішнього ринку електроенергії, сприяють узгодженості їх законодавчих, регулятивних і технічних рамок та інтеграції віддалених систем, що формують «електроенергетичні острови» які й досі існують у Співтоваристві. Географічна зона, охоплена цим регіональним співробітництвом, включає співробітництво між географічними зонами, визначеними відповідно до частини 3 статті 12 Регламенту (ЄС) № 714/2009. Вказане співробітництво може охоплювати й інші географічні зони.

2.   Агенція співпрацює з національними регулюючими органами влади та операторами транспортної системи для гарантування сумісності регулятивних рамок між регіонами з огляду на встановлення конкурентного внутрішнього ринку електроенергії. Якщо Агенція вважатиме, що існує потреба у зобов’язуючих правилах стосовно такого співробітництва, то вона має скласти відповідні рекомендації.

3.   Держави-члени шляхом застосування цієї Директиви гарантують, що оператори транспортної системи мають у своєму володінні одну або декілька систем, інтегрованих на регіональному рівні, що охоплюють дві або більше держав-членів, для розподілу потужності та перевірки безпеки мережі.

4.   У разі якщо оператори вертикально інтегрованих транспортних систем мають частку у спільному підприємстві, заснованому для здійснення такого співробітництва, то спільне підприємство має встановити та запровадити виконавчу програму, у якій будуть викладені заходи, вжиті для гарантування недопущення дискримінаційної та антиконкурентної поведінки. Така виконавча програма має встановити спеціальні зобов’язання працівників для недопущення дискримінаційної та антиконкурентної поведінки. Вона підлягає затвердженню Агенцією. За реалізацією програми здійснюють незалежний нагляд контролюючі посадові особи вертикально інтегрованого оператора транспортної системи.

ГЛАВА III

ГЕНЕРУВАННЯ

Стаття 7

Процедура надання дозволів для нових енергогенеруючих потужностей

1.   Для будівництва нових генеруючих потужностей держави-члени ухвалюють процедуру надання дозволів, яка виконується згідно з неупередженими, прозорими та недискримінаційними критеріями.

2.   Держави-члени встановлюють критерії надання дозволів на будівництво генеруючих потужностей на їх території. При визначенні належних критеріїв держави-члени беруть до уваги такі аспекти:

(а) безпека та захист енергосистем, установок та допоміжного обладнання;

(b) охорона здоров’я та безпека суспільства;

(c)  охорона довкілля;

(d) землекористування та вибір місць розміщення;

(e)  користування громадською землею;

(f)  енергоефективність;

(g)  характер первинних джерел;

(h) специфічні характеристики заявника, такі як технічні, економічні та фінансові можливості;

(i)   виконання заходів, ухвалених згідно зі статтею 3;

(j)  внесок генеруючих потужностей у виконання загальної цілі Співтовариства, яка полягає у досягненні не менш як 20-відсоткової частки виробництва енергії з відновлювальних джерел у кінцевому валовому споживанні енергії у Співтоваристві до 2020 року, як зазначено у частині 1 статті 3 Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 року про  заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел ([16]), і

(k) внесок генеруючих потужностей у зменшення викидів.

3.   Держави-члени забезпечують, щоб спеціальні процедури надання дозволу для невеликих децентралізованих виробничих потужностей або потужностей розподіленого генерування враховували їх обмежений розмір та потенційний вплив.

Держави-члени можуть встановити настанови для вказаної спеціальної процедури надання дозволу. Національні регулюючі органи влади чи інші уповноважені національні органи влади, включаючи органи влади, що здійснюють планування, повинні переглядати вказані настанови та можуть рекомендувати внесення до них змін.

Коли держави-члени встановлять спеціальні процедури надання дозволу на використання землі, які застосовуються до нових проектів інфраструктур з генеруючих потужностей, держави-члени включають, якщо належить, будівництво нових генеруючих потужностей в рамки вказаних процедур та застосовують їх у недискримінаційний спосіб та в межах відповідного проміжку часу.

4.   Процедури та критерії видачі дозволів оприлюднюються. Заявники повідомляються про підстави будь-якої відмови у наданні дозволу. Підстави повинні бути об’єктивними, недискримінаційними, переконливими та належним чином обґрунтованими. Для заявника мають бути доступними процедури оскарження.

Стаття 8

Тендерна процедура для нових генеруючих потужностей

1.  В інтересах безперебійності постачання держави-члени можуть передбачити нові генеруючі потужності або вжиття заходів з енергоефективності/управління попитом, використовуючи тендерну процедуру або будь-яку еквівалентну прозору та недискримінаційну процедуру на основі опублікованих критеріїв. Ці процедури можуть, однак, бути задіяні тільки, якщо в результаті застосування процедури надання дозволу отримана генеруюча потужність або ухвалені заходи з енергоефективності/управління попитом, не будуть достатніми для забезпечення безперебійності постачання.

2. У інтересах охорони довкілля та сприяння впровадженню нових технологій держави-члени можуть встановити положення про можливість присудження нових потужностей в рамках тендерної процедури на основі опублікованих критеріїв. Ця тендерна процедура може стосуватися нових потужностей або заходів з енергоефективності/управління попитом. Тендерна процедура може, однак, бути задіяна тільки якщо при застосуванні процедури надання дозволу отримана генеруюча потужність або ухвалені заходи не будуть достатніми для досягнення цих цілей.

3. Детальна інформація стосовно тендерної процедури для генеруючих потужностей і заходів з енергоефективності/управління попитом повинні публікуватися в Офіційному віснику Європейського Союзу принаймні за шість місяців до кінцевої дати для подання пропозицій.

Тендерні вимоги надаються будь-якому зацікавленому підприємству, заснованому на території держави-члена у термін, достатній для подання пропозиції.

У цілях забезпечення прозорості та недискримінації тендерні вимоги повинні містити детальний опис умов контракту і процедури, яких мають дотримуватися всі учасники тендеру, та вичерпний перелік критеріїв відбору учасників тендеру і присудження контракту, включаючи засоби заохочення, такі як субсидії, які входять у тендерну пропозицію. Ці умови можуть також поширюватися на сфери, зазначені у частині 2 статті 7.

4. При оголошенні тендера на необхідні генеруючі потужності необхідно також взяти до уваги пропозиції щодо постачання електроенергії з довгостроковими гарантіями від існуючих генеруючих об’єктів, за умови можливості дотримання ними додаткових вимог.

5. Держави-члени призначають орган влади або державний чи приватний орган, що не працює у секторі генерування, транспортування, розподілу та постачання електроенергії, який може бути регулюючим органом влади, зазначеним у статті 35, котрий буде відповідальним за організацію, нагляд та управління тендерної процедури, зазначеної у частинах 1–4 цієї статті.  Якщо оператор транспортної системи є повністю незалежним у тому, що стосується власності, від інших видів діяльності, що не пов’язані з транспортною системою, то він може бути призначеним як орган, відповідальний за організацію, нагляд та контроль тендерної процедури. Цей орган влади або інший призначений орган повинен вжити всіх необхідних заходів для забезпечення конфіденційності інформації, що міститься в тендерних пропозиціях.

ГЛАВА IV

УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТНОЮ СИСТЕМОЮ

 

Стаття 9

Розмежування транспортних систем та операторів транспортних систем

1.         Держави-члени гарантують, щоб з 3 березня 2012 року:

а)    будь-яке підприємство, що є власником транспортної системи, діяло як оператор транспортної системи;

b)    одна й та сама особа чи особи не мали право:

і)      здійснювати прямий чи непрямий контроль над підприємством з виробництва або постачання та в той же час здійснювати прямий чи непрямий контроль або будь-яке право над оператором транспортної системи чи транспортною системою; або

іі)     здійснювати прямий чи непрямий контроль над оператором транспортної системи чи транспортною системою і в той же час здійснювати прямий чи непрямий контроль або право над підприємством, що здійснює діяльність з генерування або постачання;

с)     одна й та сама особа чи особи не мали права призначати членів наглядової ради, ради правління або органів, що на законних підставах представляють підприємство, оператора транспортної системи чи транспортної системи і в той же час прямо чи опосередковано здійснювати контроль чи будь-які права над підприємством, що здійснює діяльність з генерування чи постачання, та

d)    одна й та сама особа не мала права бути членом наглядової ради, ради правління або органів, що на законних підставах представляють підприємство,  одночасно і підприємства з виробництва чи постачання і оператора транспортної системи чи самої транспортної системи.

2.         Права, зазначені у пунктах b) і с) частини 1, включають, зокрема:

a)    можливість реалізації права голосу;

b)    можливість призначати членів наглядової ради, ради правління чи органів, які на законних підставах представляють підприємство, або

с)     володіння часткою більшості.

3.         Для цілей пункту b) частини 1 поняття «підприємство, що здійснює діяльність з генерування чи постачання» відповідає такому ж самому поняттю, яке визначене у Директиві Європейського Парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13 липня 2009 року про спільні правила внутрішнього ринку природного газу ([17]), а терміни «оператор транспортної системи» і «транспортна система» відповідають термінам «оператор транспортної системи» і «транспортна система» у значенні вказаної Директиви.

4.         Держави-члени можуть дозволити звільнення від положень пунктів b) і c) частини 1 до 3 березня 2013 року, за умови що оператори транспортної системи не входять до складу вертикально інтегрованого підприємства.

5.         Зобов’язання, встановлені пунктом а) частини 1 цієї статті, вважається виконаним у випадку, якщо два або більше підприємства, що володіють транспортними системами, створили одне спільне підприємство, яке діє у одній або більше держав-членів як оператор відповідних транспортних систем. Жодне інше підприємство не може входити до складу спільного підприємства, якщо тільки воно не було затверджене в якості незалежного оператора системи відповідно до статті 14 або в якості незалежного транспортного оператора для цілей Глави IV.

6.         Для імплементації цієї Директиви, якщо особа, зазначена у пунктах b), c) і d) частини 1, є державою-членом або державним органом, то однією і тією ж самою особою чи особами не вважаються два різних державних органи, один з яких здійснює контроль за оператором транспортної системи або за транспортною системою, а інший – за підприємством, що здійснює діяльність з генерування чи постачання.

7.         Держави-члени забезпечують, що ні комерційно значима інформація, зазначена у статті 16, якою володіє оператор транспортної системи, що входить до складу вертикально інтегрованого підприємства, ні персонал цього оператора транспортної системи не передаються до підприємств з генерування чи постачання.

8.         Якщо на 3 вересня 2009 року транспортна система буде належати вертикально інтегрованому підприємству, держави-члени можуть прийняти рішення про незастосування частини 1. 

У такому випадку відповідна держава-член повинна:

а)    або призначити незалежного оператора системи відповідно до статті 14;

b)    або виконати положення Глави V.

9.         Якщо на 3 вересня 2009 року транспортна система буде належати вертикально інтегрованому підприємству та будуть наявні угоди про гарантування більш ефективної незалежності оператора транспортної мережі, ніж та що встановлена положеннями Глави V, то держави-члени можуть прийняти рішення про незастосування частини 1.

10.      До того моменту, коли підприємство буде затверджене і призначене як оператор транспортної системи відповідно до частини 9 цієї статті, воно має бути сертифіковане відповідно до процедур, встановлених у частинах 4, 5 і 6 статті 10 цієї Директиви та у статті 3 Регламенту (ЄС) № 714/2009, згідно з якими Комісія перевіряє, що існуючі угоди чітко гарантують більш ефективну незалежність оператора транспортної системи, ніж положення Глави V.

11.      У жодному випадку будь-якому вертикально інтегрованому підприємству, що є власником транспортної системи, не може бути перешкоджено в ухваленні  заходів  з  метою  виконання  положень  частини 1.

12.      У державах-членах, які застосовують частину 1, підприємства з генерування чи постачання в жодному разі не повинні мати можливість здійснювати прямий чи непрямий контроль або право над відокремленими операторами транспортної системи.

Стаття 10

Призначення та сертифікація операторів транспортної системи

1.         Перед тим, як підприємство буде затверджене та призначене як оператор транспортної системи, воно має бути сертифіковане відповідно до процедур, встановлених у частинах 4, 5 і 6 цієї статті та у статті 3 Регламенту (ЄС) № 714/2009.

2.         Підприємства, які володіють транспортною системою і відповідно до вказаної нижче процедури сертифікації були сертифіковані національним регулюючим органом влади в якості підприємств, що виконують встановлені у статті 9 вимоги, затверджуються і призначаються державами-членами як оператори транспортної системи. Про призначення операторів транспортної системи офіційно повідомляється Комісії та публікується в Офіційному віснику Європейського Союзу.

3.         Оператори транспортної системи повідомляють регулюючому органу влади про будь-яку заплановану операцію, яка може вимагати перегляду стосовно того, чи відповідають вони вимогам статті 9.

4.         Регулюючі органи влади перевіряють постійну відповідність операторів транспортної системи вимогам   статті 9. Для забезпечення такого виконання вони ініціюють процедуру сертифікації:

а)    після нотифікації з боку оператора транспортної системи, що зазначена у частині 3;

b)    з власної ініціативи, коли їм відомо про те, що запланована зміна прав або ступеня впливу на власників транспортної системи чи операторів транспортної системи може призвести до порушення статті 9, або якщо у них є підстави вважати, що таке порушення може відбутися; або

с)     після подання обґрунтованої заяви Комісії.

5.         Регулюючі органи влади ухвалюють рішення про сертифікацію оператора транспортної системи протягом чотирьох місяців від дати надання повідомлення оператором транспортної системи або від дати подання заяви Комісією. Після закінчення цього строку сертифікація вважається наданою. Явне або мовчазне рішення регулюючого органу влади набуває сили тільки лише після завершення процедури, встановленої у частині 6.

6.         Явне або мовчазне рішення про сертифікацію оператора транспортної системи негайно повідомляється Комісії регулюючим органом влади разом з відповідною інформацією щодо вказаного рішення. Комісія діє відповідно до процедури, встановленої у статті 3 Регламенту (ЄС) № 714/2009.

7.         Регулюючі органи та Комісія можуть вимагати від операторів транспортної системи та від підприємств з виробництва чи постачання будь-яку інформацію щодо виконання їх завдань, зазначених у цій статті.

8.         Регулюючі органи влади і Комісія зберігають конфіденційність комерційно значимої інформації.

 

Стаття 11

Сертифікація по відношенню до третіх країн

1.         Якщо запит про сертифікацію подає власник транспортної системи або оператор транспортної системи, який контролюється особою чи особами однієї чи більше третьої країни, то регулюючий орган влади повідомляє про це Комісію.

Регулюючий орган влади також без затримки повідомляє Комісії про будь-яку обставину, яка може призвести до того, що певна особа чи особи однієї чи більше третьої країни отримає контроль над транспортною системою чи оператором транспортної системи.

2.         Оператор транспортної системи повідомляє регулюючий орган влади  про будь-яку обставину, яка може призвести до того, що певна особа чи особи однієї чи більше третьої країни отримає контроль над транспортною системою чи оператором транспортної системи.

3.         Регулюючий орган влади протягом чотирьох місяців від дати повідомлення з боку оператора транспортної системи ухвалює проект рішення про сертифікацію оператора транспортної системи. Він відхиляє сертифікацію, якщо не було підтверджено:

а)    що відповідна установа виконує вимоги статті 9, та

b)    перед регулюючим органом влади або іншим уповноваженим органом влади, призначеним державою-членом, – того, що надання сертифікації не поставить під загрозу безпеку енергетичного постачання держави-члена та Співтовариства. При розгляді цього питання регулюючі органи влади або інший призначений для цього уповноважений орган влади беруть до уваги:

і)      права і обов’язки Співтовариства по відношенню до вказаної третьої країни згідно з міжнародним правом, включаючи будь-яку угоду, укладену з однією або більше третьою країною, стороною якої є Співтовариство і яка охоплює питання безпеки енергетичного постачання;

іі)     права та обов’язки держави-члена по відношенню до вказаної третьої країни згідно з укладеними з нею угодами у тій мірі, в якій вони відповідають праву Співтовариства; та

ііі)    інші спеціальні дані та обставини цієї справи та відповідної третьої країни.

4.         Регулюючий орган влади без затримки повідомляє про рішення Комісії разом з усією відповідною інформацію щодо цього рішення.

5.         Держави-члени повинні встановити положення про те, що до того часу, коли регулюючі органи влади ухвалять рішення про сертифікацію, ці регулюючі органи влади та/або відповідний призначений уповноважений орган влади, зазначений у пункті b) частини 3 цієї статті, подають Комісії запит про надання висновку щодо того, чи:

а)    виконує відповідна установа вимоги статті 9, та

b)    надання сертифікації не поставить під загрозу безпеку енергопостачання у Співтоваристві.

6.         Комісія вивчає запит, зазначений у частині 5, одразу після отримання. Протягом двох місяців від моменту отримання вона надає висновок національному регулюючому органу влади або призначеному уповноваженому органу влади, якщо запит був поданий останнім.

При підготовці висновку Комісія може попросити Агенцію, відповідну державу-члена та зацікавлені сторони висловити свою точку зору. У разі, якщо Комісія робить такий запит, двомісячний строк може бути продовжений ще на 2 місяці.

Якщо у зазначений у першому та другому абзаці строк Комісія не надає висновок, то вважається, що вона не висунула заперечень стосовно рішення регулюючих органів влади.

7.         Під час оцінки того, чи контроль з боку певної особи чи осіб однієї або більше третьої країни поставить під загрозу безпеку енергопостачання у Співтоваристві, Комісія враховує:

a)    фактичні обставини справи та відповідну третю країну або треті країни, та

b)    права і обов’язки Співтовариства по відношенню до вказаної третьої країни або третіх країн відповідно до міжнародного права, включаючи будь-яку угоду, укладену з однією чи більше третьою країною, стороною якої є Співтовариство і яка стосується безпеки постачання.

8.         Протягом двох місяців після закінчення періоду, зазначеного у частині 6, національний регулюючий орган влади ухвалює остаточне рішення про сертифікацію. При ухваленні такого остаточного рішення національний регулюючий орган влади якомога більшою мірою має врахувати висновок Комісії. У будь-якому випадку держави-члени можуть відмовити у сертифікації, якщо її надання поставить під загрозу їх безпеку енергетичного постачання або безпеку енергопостачання іншої держави-члена. Якщо держава-член призначає інший орган влади, уповноважений для проведення оцінки відповідно до пункту b) частини 3, то вона може вимагати, щоб національний регулюючий орган влади прийняв своє остаточне рішення відповідно до оцінки цього уповноваженого органу влади. Остаточне рішення регулюючого органу влади та висновок Комісії публікуються разом. Якщо остаточне рішення відрізняється від висновку Комісії, то відповідна держава-член повинна повідомити та оприлюднити разом зі своїм рішенням його обґрунтування.

9.         Жодне з положень цієї статті не охоплює право держав-членів здійснювати відповідно до міжнародного права національний законодавчий контроль для захисту законних інтересів громадської безпеки.

10.      Комісія може ухвалити настанови, в яких будуть встановлені детальні положення щодо процедури, якої слід дотримуватися для застосування цієї статті. Вказані заходи, призначені для зміни і доповнення несуттєвих положень цієї Директиви, ухвалюються відповідно до підконтрольної регуляторної процедури, зазначеної у частині 2 статті 46.

11.      Ця стаття, за винятком пункту а) частини 3, застосовується також і до держав-членів, які підлягають звільненню відповідно до статті 44.

 

Стаття 12

Функції операторів транспортної системи

1.         Кожен оператор транспортної системи повинен:

а)    гарантувати довгострокову спроможність системи задовольняти обґрунтований попит на транспортування електроенергії; експлуатувати, утримувати та розвивати на економічно прийнятних умовах безпечні, надійні та ефективні транспортні системи, належним чином враховуючи питання, що стосуються довкілля;

b)    забезпечувати належні заходи для виконання зобов’язань з обслуговування;

d)    управляти потоками електроенергії в системі, враховуючи обмін з іншими об’єднаними енергосистемами. Для цього оператор транспортної системи має бути відповідальним за забезпечення безпеки, надійності та ефективності енергосистеми і в цьому контексті за забезпечення наявності усіх необхідних допоміжних послуг, включаючи ті послуги, що надаються за запитом, за умови що така наявність буде незалежною від будь-якої іншої транспортної системи, з якою з’єднана його система;

e)     надавати будь-якому іншому оператору транспортної системи, із якою об’єднана його система, достатню інформацію для гарантування безпечного та ефективного функціонування, координованого розвитку та експлуатаційної сумісності об’єднаної системи;

f)     гарантувати відсутність дискримінації між користувачами або категоріями користувачів системи, зокрема на користь їх афілійованих підприємств;

g)     надавати користувачам інформацію, яка їм необхідна для ефективного доступу до системи.

h)    стягувати внески та платежі, що надходять від перевантаження в рамках компенсаційного механізму між операторами транспортної системи відповідно до статті 13 Регламенту (ЄС) № 714/2009, надаючи та управляючи доступом третіх осіб та формулюючи вмотивовані пояснення у разі відмови у вказаному доступі, що має контролюватися національними регулюючими органами влади; при здійсненні своїх завдань відповідно до цієї статті оператори транспортної системи повинні в першу чергу полегшувати інтегрування ринку.

Стаття 13

Незалежні оператори системи

1.         Якщо на 3 вересня 2009 року транспортна система належить вертикально інтегрованому підприємству, держави-члени можуть прийняти рішення про незастосування частини 1 статті 9 та призначити незалежного оператора системи за пропозицією власника транспортної системи. Таке призначення підлягає затвердженню зі сторони Комісії.

2.         Держава-член може затвердити та призначити незалежного оператора системи, лише якщо:

a)    кандидат на оператора підтвердив виконання ним умов, встановлених у пунктах b), c) і d) статті 9;

b)    кандидат на оператора підтвердив, що в нього наявні людські, технічні, фінансові і фізичні ресурси, необхідні для здійснення завдань відповідно до       статті 12.

с)     кандидат на оператора взяв на себе обов’язок виконати десятирічний план розвитку системи під наглядом регулюючого органу влади;

d)    власник транспортної системи підтвердив свою спроможність виконати зобов’язання, покладені частиною 5 цієї статті. З цією метою він має надати усі проекти контрактних угод з підприємством-кандидатом та з будь-якою іншою відповідною установою;

е)     кандидат на оператора підтвердив свою спроможність виконати зобов’язання, покладені на нього Регламентом (ЄС) № 714/2009, включаючи співробітництво операторів транспортної системи на європейському та регіональному рівнях.

3.         Підприємства, сертифіковані регулюючим органом влади в якості підприємств, що виконують вимоги, встановлені у статті 11 та у частині 2 цієї статті, затверджуються і призначаються державами-членами як незалежні оператори системи. Застосовується процедура сертифікації, передбачена статтею 10 цієї Директиви та статтею 3 Регламенту (ЄС) № 714/2009 або статтею 11 цієї Директиви.

4.         На незалежних операторів системи покладається відповідальність за надання і управління доступу для третіх осіб, включаючи збір платежів за отримання доступу та платежів за перевантаження і платежів в рамках компенсаційного механізму між операторами транспортної системи відповідно до статті 13 Регламенту (ЄС) № 714/2009, а також відповідальність за експлуатацію, утримування та розвиток транспортної системи та за гарантування довгострокової спроможності системи задовольняти обґрунтований попит шляхом планування інвестицій. Під час розвитку системи на незалежного оператора системи покладається відповідальність за планування (включаючи процедуру отримання дозволу), будівництво та введення в експлуатацію нових інфраструктур. З цією метою незалежний оператор системи діє в якості оператора транспортної системи відповідно до положень цієї Глави. Власники транспортних систем не відповідальні за надання і управління доступу для третіх осіб ні за планування інвестицій.

5.         Якщо був призначений незалежний оператор системи, то власник транспортної системи:

a)    забезпечує співробітництво та надає незалежному оператору системи будь-яку допомогу, необхідну для виконанням ним своїх завдань, включаючи зокрема, усю належну інформацію;

b)    фінансує інвестиції, рішення про які було прийнято незалежним оператором системи та затверджені регулюючим органом влади або дає свою згоду на фінансування будь-якою зацікавленою стороною, включаючи незалежного оператора системи. Відповідні механізми фінансування мають бути затверджені регулюючим органом влади, який попередньо повинен проконсультуватися з власником активів та з іншими зацікавленими сторонами;

с)     приймає необхідні положення для покриття відповідальності щодо активів мережі, за винятком відповідальності, яка стосується завдань незалежного оператора системи, та

d)    надає необхідні гарантії про надання фінансування на будь-яке розширення мережі, за винятком інвестицій, згоду на фінансування яких з боку будь-якої зацікавленої сторони, включаючи незалежного оператора системи, він надав відповідно до пункту b).

6.         Діючи у тісному співробітництві з регулюючим органом влади, відповідний національний уповноважений орган влади повинен мати усі повноваження, необхідні для ефективного контролю виконання власником транспортної системи своїх обов’язків відповідно до частини 5.

Стаття 14

Розмежування власників транспортної системи

 

1.         Якщо був призначений незалежний оператор системи, то власники транспортної системи, які входять до складу вертикально інтегрованого підприємства, повинні бути незалежними від інших видів діяльності, не пов’язаних із транспортуванням принаймні у тому, що стосується юридичної особи, організації та прийняття рішень.

2.         Для гарантування незалежності власників транспортної системи, зазначених у частині 1, застосовуються такі мінімальні критерії:

a)    особи, уповноважені здійснювати управління над власником транспортної системи, не можуть бути учасниками структурних частин інтегрованих електроенергетичних підприємств, які прямо або опосередковано займаються щоденною експлуатацією з генерування, розподілу та постачання електроенергії;

b)    мають бути прийняті заходи, необхідні для гарантування врахування професійних інтересів осіб, уповноважених управляти власником транспортної системи таким чином, щоб він могли діяти незалежно;

с)     власник транспортної системи та встановлює виконавчу програму, в якій він передбачає заходи, ухвалені для забезпечення того, що буде виключено дискримінаційну поведінку, а також для гарантування належного контролю за її виконанням. Виконавча програма встановлює спеціальні обов’язки працівників для досягнення вказаних цілей. Особа або орган, уповноважений здійснювати контроль виконавчої програми, подає регулюючому органу влади щорічний звіт щодо вжитих заходів, який має бути опублікований.

3.         Комісія може ухвалити настанови для забезпечення того, що власник транспортної повністю та ефективно виконує положення частини 2 цієї статті.  Вказані заходи, призначені для зміни та доповнення несуттєвих положень цієї Директиви, ухвалюються відповідно до підконтрольної регуляторної процедури, зазначеної у частині 2 статті 46.

Стаття 15

 Розподіл навантаження та балансування

 1. Без шкоди для постачання електроенергії, що випливає з договірних зобов’язань, включаючи ті, що витікають із тендерних вимог, оператор транспортної системи несе відповідальність, якщо це входить до його функції, за  розподіл навантаження генеруючого обладнання у своєму районі, та за використання міжсистемних з’єднань з іншими системами.

2. Розподіл навантаження генеруючого обладнання та використання міжсистемних з’єднань визначаються на основі критеріїв, які можуть бути ухвалені державою-членом та повинні бути об’єктивними, опублікованими та застосовуваними у недискримінаційній спосіб задля належного функціонування внутрішнього ринку електроенергії. Критерії враховують економічний пріоритет електроенергії, виробленої наявним генеруючим обладнанням або отриманої внаслідок міжсистемної передачі, а також технічні обмеження системи.

3.  Держава-член може вимагати від оператора системи, щоб при розподілі навантаження генеруючих установок, які використовують відновлювальні джерела енергії, він діяв відповідно до статті 16 Директиви 2009/28/ЄС. Також вона може вимагати від оператора системи, щоб при розподілі навантаження генеруючого обладнання він надавав перевагу обладнанню з комбінованого виробництва тепла та електроенергії.

4. Держава-член в цілях забезпечення безперебійності постачання може встановити положення про надання пріоритету розподілу навантаження генеруючого обладнання, що використовує місцеві паливні джерела первинної енергії в обсязі, що не перевищує протягом календарного року 15% загального обсягу первинної енергії, необхідної для виробництва електроенергії, що споживається в зазначеній державі-члені.

5. Регулюючі органи влади, якщо таке рішення приймуть держави-члени, або самі держави-члени можуть вимагати від операторів транспортної системи виконувати мінімальні вимоги стандартів технічного обслуговування та розвитку транспортної системи, включаючи міжсистемну пропускну потужність.

6. Оператори транспортної системи, якщо їм буде призначена така функція,  купують електроенергію, яку вони використовують для покриття витрат енергії та забезпечення резервної потужності в своїй системі відповідно до прозорих, недискримінаційних та ринкових процедур.

7. Правила, ухвалені операторами транспортної системи для балансування енергосистеми, мають бути об’єктивними, прозорими та недискримінаційними, включаючи правила стягнення плати з користувачів їх електромереж за порушення енергетичного балансу. Строки та умови, включаючи правила і тарифи, для надання таких послуг операторами транспортної системи встановлюються згідно з методологією, сумісною із частиною 6 статті 37 у недискримінаційний спосіб, що відображає витрати, та повинні опубліковуватися.

Стаття 16

 Дотримання конфіденційності, що покладається на операторів транспортної системи та власників транспортної системи

 1.         Без шкоди положенням статті 30 або будь-якого іншого законного зобов’язання про розкриття інформації кожен оператор транспортної системи і кожний власник транспортної системи повинні зберігати конфіденційний характер комерційно значимої інформації, про яку вони дізналися під час виконання своєї діяльності, а також попереджати дискримінаційне розкриття інформації щодо своєї діяльності, що може надати комерційну перевагу. Зокрема, вони не повинні розкривати іншим частинам підприємства комерційну значиму інформацію, крім випадків, коли це буде необхідно для здійснення комерційної операції. З метою гарантування повного дотримання правил про розмежування інформації держави-члени повинні забезпечити, що власник транспортної мережі та решта частини підприємства не використовуватимуть спільні служби, такі як спільні юридичні служби, окрім виключно адміністративних та інформаційно-технологічних служб.

2.         Оператори транспортної системи не повинні в контексті купівлі або продажу електроенергії афілійованим підприємством вдаватися до неналежного використання комерційної значимої інформації, отриманої від третіх осіб під час надання або домовленості про надання доступу до системи.

 

3.         Інформація, необхідна для ефективної конкуренції та ефективного функціонування ринку, має бути відкритою для громадськості. Таке зобов’язання слід розуміти без шкоди захисту комерційно значимої інформації.

ГЛАВА V

 НЕЗАЛЕЖНИЙ ОПЕРАТОР З ТРАНСПОРТУВАННЯ

Стаття 17

 Активи, обладнання, персонал та ідентичність

1.         Оператори транспортної системи повинні мати усі людські, технічні, фізичні та фінансові ресурси, необхідні для виконання своїх зобов’язань відповідно до цієї Директива, та здійснювати діяльність із транспортування електроенергії, зокрема:

а)    активи, необхідні для діяльності з транспортування електроенергії, включаючи транспортну систему, повинні бути власністю оператора транспортної системи;

b)    персонал, необхідний для здійснення діяльності з транспортування електроенергії, включаючи виконання усіх завдань підприємства, має найматися оператором транспортної системи;

с)     найм персоналу та надання послуг від однієї до іншої частини вертикально інтегрованого підприємства забороняється. Незважаючи на це, оператор транспортної системи може надавати послуги вертикально інтегрованому підприємству, за умови що:

і)      надання вказаних послуг не дискримінує користувачів, є доступним для усіх користувачів на одних й тих самих умовах та не обмежує, не спотворює та не перешкоджає конкуренції у виробництві чи постачанні, та

іі)     регулюючий орган влади ухвалить умови надання вказаних послуг;

d)    без шкоди рішенням, ухваленим наглядовим органом відповідно до статті 20, вертикально інтегроване підприємство у належний час та за попереднім проханням оператора транспортної системи надає оператору транспортної системи фінансові ресурси, необхідні для майбутніх проектів інвестування та/або для заміщення існуючих активів.

2.         Діяльність із транспортування електроенергії включає принаймні такі завдання на додаток до тих, що перелічені у статті 12:

а)    представництво оператора транспортної системи та контакти з третіми особами і регулюючими органами влади;

b)    представництво оператора транспортної системи у Європейській мережі операторів систем транспортування електроенергії (ENTSO for Electricity);

с)     надання та управління доступом третіх осіб без дискримінації між користувачами системи або категоріями користувачів системи;

d)    збір усіх платежів, пов’язаних із транспортною системою, включаючи платежі за надання доступу, компенсаційні платежі за допоміжні послуги, такі як платежів, пов’язаних із купівлею послуг (компенсаційні платежі, енергія для покриття втрат);

e)     функціонування, утримання та розвиток безпечної, дієвої та економічної транспортної системи;

f)     інвестиційне планування, що забезпечує довгострокову спроможність системи задовольняти обґрунтований попит та гарантує безпеку постачання;

g)     створення необхідних спільних підприємств, в тому числі з одним чи декількома операторами транспортної системи, центрами обміну електроенергією та іншими необхідними учасниками задля того, щоб розвивати створення регіональних ринків або задля сприяння процесу лібералізації, і

h)    усі послуги в рамках підприємства, включаючи юридичні, бухгалтерські та інформаційно-технологічні послуги.

3.         Оператори транспортної системи повинні мати одну з юридичних організаційних форм, які зазначені у статті 1 Директиви Ради 68/151/ЄЕС ([18]).

4.         Оператор транспортної системи у тому, що стосується його корпоративної ідентичності, здійснення повідомлень, торговельної марки та будівель не повинен створювати плутанину по відношенню до іншого вертикально інтегрованого підприємства або будь-якої його частини.

5.         Оператор транспортної системи не повинен використовувати спільні інформаційно-технологічні системи і обладнання, приміщення та системи захисту доступу із будь-якою частиною вертикально інтегрованого підприємства та не повинен звертатися до тих самих консультантів або зовнішніх підрядників за інформаційно-технологічними системами і обладнанням та за системами захисту доступу.

6.         Аудити рахунки операторів транспортних систем проводяться іншим аудитором, ніж той, що здійснює аудит вертикально інтегрованого підприємства чи його частини.

Стаття 18

 Незалежність оператора транспортної системи

 1.         Без шкоди рішенням наглядового органу відповідно до статті 20 оператор транспортної системи повинен мати:

a)    ефективні права щодо прийняття рішень, незалежно від вертикально інтегрованого підприємства по відношенню до активів, необхідних для функціонування, утримання та розвитку системи; та

b)    можливість вишукувати кошти на ринку капіталу, зокрема шляхом взяття позички та збільшення розміру капіталу.

2.         Оператор транспортної системи повинен слідкувати за постійною наявність ресурсів, необхідних для належного і ефективного здійснення діяльності з транспортування та для розвитку і утримання ефективної, безпечної й економічної транспортної системи.

3.         Дочірні підприємства вертикально інтегрованого підприємства, які здійснюють генерування чи постачання, не повинні мати жодної частки акціонерної участі прямої чи непрямої у підприємстві-операторі транспортної системи. Оператор транспортної системи не повинен мати жодної частки акціонерної участі прямо чи непрямої в жодному дочірньому підприємстві вертикально інтегрованого підприємства, що здійснює генерування чи постачання, та не повинен отримувати дивідендів чи якої-небудь фінансової вигоди від цього дочірнього підприємства.

4.         Загальна структура управління та корпоративні статути оператора транспортної системи повинні забезпечувати ефективну незалежність оператора транспортної системи відповідно до положень цієї Глави. Вертикально інтегроване підприємство не повинно прямо або опосередковано визначати конкурентну поведінку оператора транспортної системи по відношенню до щоденної діяльності оператора транспортної системи та управління мережею або по відношенню до діяльності, необхідної для підготовки десятирічного плану розвитку мережі, розробленого відповідно до статті 22.

5.         Під час виконання своїх завдань на підставі статті 12 та частини 2 статті 17 цієї Директиви та відповідно до статей 14, 15 і 16 Регламенту (ЄС) № 714/2009 оператори транспортної системи не повинні здійснювати жодної дискримінації по відношенню до осіб чи установ та не повинні обмежувати, спотворювати чи перешкоджати конкуренції у сфері генерування чи постачання.

6.         Будь-які комерційні та фінансові відносини між вертикально інтегрованим підприємством та оператором транспортної системи, включаючи надання позички оператором транспортної системи вертикально інтегрованому підприємству, мають відповідати ринковим умовам. Оператор транспортної системи повинен зберігати детальні документи стосовно вказаних комерційних та фінансових відносин та надавати їх у розпорядження регулюючого органу влади на його запит.

7.         Оператор транспортної системи подає на затвердження регулюючого органу влади усі комерційні та фінансові угоди з вертикально інтегрованим підприємством.

8.         Оператор транспортної системи повинен повідомити регулюючий орган влади про фінансові ресурси, зазначені у пункті d) частині 1 статті 17, які в нього наявні для майбутніх інвестиційних проектів та/або для заміщення існуючих активів.

9.         Вертикально інтегроване підприємство утримується від будь-якої діяльності, яка перешкоджає або ускладнює оператору транспортної системи виконання своїх зобов’язань відповідно до цієї Глави, та не вимагає від оператора транспортної системи отримання дозволу для виконання таких зобов’язань.

10.      Підприємство, сертифіковане регулюючим органом влади як таке, що відповідає вимогам цієї Глави, затверджується і призначається відповідною державою-членом як оператор транспортної системи. Застосовується процедура сертифікації, передбачена статтею 10 цієї Директиви та статтею 3 Регламенту (ЄС) № 714/2009 або статтею 11 цієї Директиви.

Стаття 19 

Незалежність персоналу та управління оператора транспортної системи 

1.         Рішення щодо призначення та поновлення, умови праці, включаючи оплату праці, та припинення повноважень відповідальних за управління осіб та/або членів керівних органів оператора транспортної системи затверджуються Наглядовим органом оператора транспортної системи відповідно до статті 20.

2.         Регулюючому органу влади повідомляють особисті дані та умови, якими регулюється повноваження, тривалість і припинення повноважень тих осіб, призначення або продовження перебування на посаді яких пропонує наглядовий орган як відповідальних за виконавче управління та/або як членів керівних органів оператора транспортної системи, а також підстави будь-якого рішення, запропонованого для припинення вказаних повноважень. Такі умови та рішення, зазначені у частині 1, стають обов’язковими, лише якщо протягом трьох тижнів після повідомлення регулюючий орган влади не висловить щодо них своїх заперечення.

Регулюючий орган влади може висловити заперечення проти зазначених у частині 1 рішень, якщо:

a)    виникають сумніви щодо професійної незалежності особи, запропонованої як відповідальної за управління та/або як члена керівних органів, або

b)    якщо мова йде про передчасне припинення повноважень у разі, коли існуватимуть сумніви щодо обґрунтованості такого передчасного припинення.

3.         Протягом періоду 3 років до призначення осіб,  відповідальних за управління, та/або членів керівних органів оператора транспортної системи, які охоплюються цією частиною, такі особи не можуть займати жодної посади або мати яку-небудь професійну відповідальність чи інтерес та не можуть підтримувати прямий чи непрямий комерційний зв'язок із вертикально інтегрованим підприємством або будь-якою з його частин чи мажоритарними акціонерами, іншими ніж оператор транспортної системи.

4.         Відповідальні за управління особи та/або члени керівних органів і працівники оператора транспортної системи не повинні займати жодних інших посад, ні мати жодного іншого професійного зв’язку чи інтересу та не підтримувати прямі чи непрямі комерційні відносини з будь-якою іншою частиною вертикально інтегрованого підприємства або з його мажоритарними акціонерами.

5.         Відповідальні за управління особи та/або члени керівних органів, а також працівники оператора транспортної системи не повинні мати жодного інтересу ні отримувати жодну пряму або непряму фінансову вигоду від якої-небудь частини вертикально інтегрованого підприємства, за виключенням оператора транспортної системи. Їх оплата праці не повинна залежати від діяльності чи результатів вертикально інтегрованого підприємства, за винятком результатів та діяльності оператора транспортної системи.

6.         Відповідальним за управління особам та/або членам керівних органів оператора транспортної системи гарантується ефективне право оскарження до регулюючого органу влади стосовно будь-якого передчасного припинення повноважень.

7.         Після припинення своїх повноважень у оператора транспортної системи особи, відповідальні за його управління, та/або члени його керівних органів не повинні займати жодної посади, ані мати жодного професійного відношення чи інтересу та не підтримувати жодних комерційних відносин із будь-якою частиною вертикально інтегрованого підприємства, за винятком оператора транспортної системи, ані з його мажоритарними акціонерами протягом періоду не меншого чотирьох років.

8.         Частина 3 застосовується до більшості відповідальних за управління осіб та/або членів керівних органів оператора транспортної системи.

Відповідальні за управління особи та/або члени керівних органів оператора транспортної системи, які не підпадають під положення частини 3, не повинні займати жодної посади ані здійснювати іншої подібної діяльності у вертикально інтегрованому підприємстві протягом не менш як шести місяців до моменту їх призначення.

Перший абзац цієї частини, а також частини з 4 по 7 застосовуються до усіх осіб, що належать до виконавчого управління, та до тих, що напряму їм підзвітні у питаннях, пов’язаних із функціонуванням, утриманням та розвитком системи.

Стаття 20

 Наглядовий орган

1.         Оператор транспортної системи повинен мати наглядовий орган, відповідальний за прийняття рішень, що можуть мати значний вплив на ціну активів акціонерів оператора транспортної системи, зокрема рішення щодо затвердження річних та довгострокових фінансових планів, на рівень заборгованості оператора транспортної системи та величину дивідендів, що розподіляються між акціонерами. Рішення, що відносяться до компетенції наглядового органу, не включають рішення стосовно щоденної діяльності оператора транспортної системи та управління системою, а також рішення стосовно діяльності, необхідної для підготовки десятирічного плану розвитку мережі, розробленого відповідно до статті 22.

2.         Наглядовий орган складається з членів, які є представниками вертикально інтегрованого підприємства, представниками третіх акціонерів і, якщо відповідне законодавство держави-члена передбачить, то представниками інших зацікавлених сторін, таких як працівники оператора транспортної системи.

3.         Перший абзац частини 2 статті 19 та частини з 3 по 7 статті 19 застосовуються не менш як до половини членів наглядового органу мінус один член.

Пункт b) другого абзацу частини 2 статті 19 застосовується до усіх членів наглядового органу.

Стаття 21 

Виконавча програма та відповідальна за виконання особа 

1.         Держави-члени слідкують за тим, щоб оператори транспортної системи встановлювали та впроваджували виконавчу програму, яка містить заходи, ухвалені задля недопущення дискримінаційної поведінки, а також слідкують за тим, щоб виконання вказаної програми перевірялося належним чином. Виконання програми передбачає встановлення спеціальних обов’язків для працівників з метою досягнення вказаних цілей. Вона підлягає затвердженню регулюючим органом влади. Без шкоди повноваженням національного регулюючого органу влади виконання програми перевіряється у незалежний спосіб відповідальною за виконання особою.

2.         Наглядовий орган призначає відповідальну за виконання особу після попереднього затвердження регулюючим органом влади. Регулюючий орган влади може відмовити у призначенні відповідальної за виконання особи лише на підставі відсутності незалежності або професійних здібностей. Відповідальна за виконання особа може бути фізичною або юридичною особою. До відповідальної за виконання особи застосовуються положення частин з 2 по 8 статті 19.

3.         Відповідальна за виконання особа зобов’язується:

а)    перевіряти впровадження виконавчої програми;

b)    складати річний звіт із зазначенням заходів, ухвалених для впровадження виконавчої програми, та подавати вказаний звіт регулюючому органу влади;

с)     інформувати наглядовий орган та надавати рекомендації щодо виконавчої програми та її реалізації;

d)    повідомляти регулюючий орган влади про будь-яке можливе тяжке порушення стосовно впровадження виконавчої програми, та

е)     повідомляти регулюючий орган влади про будь-які комерційні та фінансові відносити між вертикально інтегрованим підприємством та оператором транспортної системи.

4.         Відповідальна за виконання особа подає регулюючому органу влади проекти рішень щодо плану інвестування або щодо індивідуальних інвестицій в мережу. Це відбувається не пізніше того моменту, коли дирекція та/або уповноважений керівний орган оператора транспортної системи подасть їх наглядовому органу.

5.         Якщо вертикально інтегроване підприємство на загальному зібранні або шляхом голосування призначених нею членів наглядового органу перешкодить ухваленню рішення і таким чином перешкодить або відстрочить здійснення інвестицій у мережу, реалізація яких відповідно до десятирічного плану розвитку мережі передбачалася у наступні три роки, то відповідальна за виконання особа повідомляє про це регулюючий орган влади, який діє відповідно до статті 22.

6.         Умови, якими регулюються повноваження,  або умови працевлаштування відповідальної за виконання особи, включаючи тривалість її повноважень, підлягають затвердженню регулюючим органом влади. Ці умови повинні гарантувати незалежність відповідальної за виконання особи, в тому числі шляхом надання їй усіх необхідних ресурсів для виконання свого завдання. Протягом здійснення своїх повноважень відповідальна за виконання особа не повинна займати жодної іншої посади, мати пряму або непряму професійну відповідальність чи інтерес у жодній частині вертикально інтегрованого підприємства ані по відношенню до контролюючих його акціонерів.

7.         Відповідальна за виконання особа повинна періодично доповідати в усній або письмовій формі регулюючому органу влади та має право періодично доповідати в усній або письмовій формі наглядовому органу оператора транспортної системи.

8.         Відповідальна за виконання особа може брати участь в усіх засіданнях керівних органів або дирекції оператора транспортної системи та у відповідних засіданнях наглядового органу і загальних зборів. Відповідальна за виконання особа бере участь в усіх засіданнях, на яких обговорюються такі питання:

а)    умови доступу до мережі відповідно до Регламенту (ЄС) № 714/2009, зокрема у тому, що стосується тарифів, послуг з надання доступу для третіх осіб, управління розподіленням потужностей та перевантаженнями, прозорості, рівноваги та вторинних ринків;

b)    проекти, запроваджені для експлуатації, утримання та розвитку транспортної системи, включаючи інвестиції в нові транспортні сполучення та міжсистемні сполучення;

с)     купівля або продаж енергії, необхідної для експлуатації транспортної системи.

9.         Відповідальна за виконання особа перевіряє виконання статті 16 оператором транспортної системи.

10.      Відповідальна за виконання особа повинна мати доступ до усіх відповідних даних та офісів оператора транспортної системи, а також до будь-якої інформації, необхідної для виконання своїх завдань.

11.      Після попереднього схвалення регулюючим органом влади наглядовий орган може звільнити відповідальну за виконання особу. Він також звільняє відповідальну за виконання особу на підставі відсутності незалежності чи професійних здібностей за поданням регулюючого органу влади.

12.      Відповідальна за виконання особа повинна мати доступ до офісів оператора транспортної системи без попереднього сповіщення.

Стаття 22

Розвиток мережі та повноваження для прийняття рішення про інвестування

1.         Кожен рік оператори транспортної системи подають регулюючому органу влади десятирічний план розвитку мережі, основуючись на існуючому та на передбачуваному попиті та пропозиції після консультації з усіма зацікавленими сторонами. Вказаний план розвитку мережі повинен містити ефективні заходи для гарантування адекватності системи та безпеки постачання.

2.         Десятирічний план розвитку мережі повинен, зокрема:

а)    вказувати учасникам ринку на основні транспортні інфраструктури, які необхідно побудувати або модернізувати протягом майбутніх десяти років;

b)    містити усі інвестування, рішення щодо яких вже прийняті, та визначати нові інвестування, які необхідно здійснити протягом наступних трьох років; та

с)     передбачати графік усіх інвестиційних проектів.

3.         При розробці десятирічного плану розвитку мережі оператор транспортної системи робить обґрунтовані припущення щодо розвитку генерування, постачання, споживання та обміну з іншими країнами, беручи до уваги плани інвестування у регіональні мережі та інвестування на рівні Співтовариства.

4.         Регулюючий орган у відкритий та прозорий спосіб консультується з усіма реальними або потенційними користувачами системи стосовно десятирічного плану розвитку мережі. Від осіб або підприємств, які мають намір стати потенційними користувачами системи можна вимагати підтвердження таких намірів. Регулюючий орган влади публікує результати консультаційного процесу, зокрема, можливі потреби в інвестиціях.

5.         Регулюючий орган влади вивчає, чи покриває десятирічний план розвитку мережі усі інвестиційні потреби, визначені під час консультаційного процесу, та чи узгоджується він із необов’язковим десятирічним планом розвитку мережі на рівні Співтовариства (план розвитку мережі на рівні Співтовариства), зазначеним у пункті b) частини 3 статті 8 Регламенту (ЄС) № 714/2009. Якщо виникають які-небудь сумніви щодо узгодженості із планом розвитку на рівні Співтовариства, регулюючий орган влади консультується із Агенцією. Регулюючий орган влади може вимагати від оператора транспортної системи внесення змін до десятирічного плану розвитку мережі.

6.         Регулюючий орган влади перевіряє та здійснює оцінку застосування десятирічного плану розвитку мережі.

7.         У разі, якщо оператор транспортної системи, за винятком існування домінуючих підстав поза межами його контролю, не здійснить інвестування, яке відповідно до десятирічного плану розвитку мережі мало б бути здійснене протягом наступних трьох років, держави-члени слідкують за тим, щоб регулюючий орган влади мав зобов’язання прийняти хоча б один із вказаних нижче заходів для того, щоб забезпечити здійснення відповідного інвестування, якщо воно й надалі буде необхідним згідно з останнім десятирічним планом розвитку мережі:

а)    вимагати від оператора транспортної системи здійснення відповідного інвестування;

b)    організувати проведення відкритої тендерної процедури з метою залучення будь-яких інвесторів для здійснення відповідного інвестування; або

с)     зобов’язати оператора транспортної системи погодитися на розширення капіталу для фінансування необхідних інвестицій та для допущення участі у капіталі незалежних інвесторів.

Якщо регулюючий орган влади скористався своїми повноваженнями, зазначеними у пункті b) першого абзацу, він може зобов’язати оператора транспортної системи прийняти один або більше з таких заходів:

a)    фінансування будь-якою третьою особою;

b)    будівництво будь-якою третьою особою;

с)     формування відповідних нових активів ним самостійно;

d)    експлуатація відповідних нових активів ним самостійно.

Оператор транспортної системи надає інвесторам усю необхідну інформацію для здійснення інвестування, пов’язує нові активи з транспортною системою і в цілому робить все можливе для сприяння виконанню проекту інвестування.

Відповідні фінансові положення підлягають затвердженню регулюючим органом влади.

8.         Якщо регулюючий орган влади скористався своїми повноваженнями відповідно до першого абзацу частини 7, то відповідні тарифні регулювання мають покривати витрати на відповідні інвестування.

Стаття 23

 Повноваження стосовно прийняття рішень про приєднання нових електростанцій до транспортної системи 

1.         Оператори транспортної систем зобов’язані встановлювати та оприлюднювати прозорі та ефективні процедури і тарифи для приєднання до мережі на недискримінаційній основі нових електростанцій. Такі процедури підлягають затвердженню з боку національного регулюючого органу влади.

2.         Оператори транспортної системи не мають права відмовити у приєднанні нової електростанції з огляду на можливі майбутні обмеження пропускної потужності мережі, наприклад, перевантаження у віддалених частинах транспортної системи. Оператор транспортної системи повинен надавати необхідну інформацію.

3.         Оператор транспортної системи не має права відмовити у новому пункті приєднання на тій основі, що це спричинить додаткові витрати, пов’язані з необхідним збільшенням пропускної потужності елементів системи у зоні, прилеглій до пункту приєднання.

ГЛАВА VІ

РОЗПОДІЛ ТА ПОСТАЧАННЯ

 Стаття 24

Призначення операторів розподільної системи

 Держави-члени призначають або подають запит підприємствам, що є власниками або відповідальними за розподільні системи, про призначення на певний строк, визначений державами-членами з огляду на критерії ефективності та економічної рівноваги, одного або декількох операторів розподільної системи. Держави-члени слідкують за тим, щоб оператори розподільної системи діяли відповідно до положень статей 25, 26 і 27.

Стаття 25

Завдання операторів розподільної системи

1.         Кожен оператор розподільної системи відповідає за гарантування того, щоб система була здатна протягом тривалого часу забезпечити обґрунтований попит на розподіл електроенергії, а також за експлуатацію, утримання та розвиток на економічно прийнятних умовах безпечної, надійної та ефективної системи у своїй зоні, беручи належним чином до уваги питання довкілля та енергоефективність.

2.         У будь-якому випадку оператор розподільної системи не повинен здійснювати жодної дискримінації між користувачами чи категоріями користувачів системи, зокрема на користь своїх афілійованих підприємств.

 3.         Кожен оператор розподільної системи надає користувачам інформацію, необхідну для доступу до системи та її ефективного використання.

4.         Будь-яка держава-член може покласти на оператора розподільної системи зобов’язання про те, щоб при розподілі потужності генеруючих установок перевага надавалася тим установкам, які використовують джерела відновлювальної енергії чи відходи або ті, що використовують процедуру комбінованого виробництва тепла та електроенергії.

5.         Оператори розподільної системи, якщо їм буде призначене таке завдання, повинні забезпечувати наявність енергії, яку вони використовують для покриття втрат енергії та підтримання резерву пропускної потужності у своїй системі відповідно до прозорих, недискримінаційних та заснованих на ринку процедур. Цю вимогу слід розуміти без шкоди використанню електроенергії, набутої відповідно до контрактів, укладених до 1 січня 2002 року.

6.         У разі, якщо оператор розподільної системи відповідальний за гарантування рівноваги розподільної системи, то ухвалені ним з цією метою норми, мають бути об’єктивними, прозорими та недискримінаційними, включаючи правила стягнень з користувачів системи у разі порушення енергетичного балансу. Умови, включаючи правила і тарифи, що застосовуються операторами транспортної системи для надання ними своїх послуг, встановлюються відповідно до частини 6 статті 37, у недискримінаційний спосіб, що відображає витрати, а також опубліковуються.

7.         При плануванні розвитку розподільної системи її оператор вивчає заходи енергетичної ефективності та управління попитом чи розподілом генерування, які можуть замістити потребу у збільшенні чи зміні електроенергетичної потужності.

Стаття 26

 Розмежування операторів розподільної системи

1.         Якщо оператор розподільної системи входить до складу вертикально інтегрованого підприємства, то він має бути незалежним він інших видів діяльності, не пов’язаних із розподілом, принаймні у тому, що стосується юридичної особи, організації та прийняття рішень. Вказані правила не є підставою для жодного зобов’язання щодо розмежування власності на активи розподільної системи вертикально інтегрованого підприємства.

2.         Крім встановлених в частині 1 вимог, якщо оператор розподільної системи входить до складу вертикально інтегрованого підприємства, він має бути незалежним у тому, що стосується його організації та прийняття рішень, від інших видів діяльності, не пов’язаних із розподілом. Задля досягнення цієї мети мають застосовуватися такі мінімальні критерії:

a)   особи, уповноважені здійснювати управління над оператором розподільної системи, не можуть бути учасниками структурних частин інтегрованих електроенергетичних підприємств, які прямо або опосередковано займаються щоденною експлуатацією з генерування, транспортування та постачання електроенергії;

b)   мають бути прийняті заходи, необхідні для гарантування належного врахування професійних інтересів осіб, уповноважених управляти оператором розподільної системи таким чином, щоб вони могли діяти незалежно;

с)   оператор розподільної системи має володіти ефективними правами для прийняття рішень незалежно від інтегрованого електроенергетичного підприємства стосовно активів, необхідних для експлуатації, утримання або розвитку мережі. З метою виконання вказаних завдань оператор розподільної системи повинен мати усі необхідні ресурси, включаючи людські, технічні, фінансові та матеріальні ресурси. Це не перешкоджає існуванню відповідних механізмів координації, які забезпечують захист економічних та управлінських прав на здійснення нагляду з боку материнського підприємства по відношенню до доходності активів своїх дочірніх підприємств, непряме регулювання яких здійснюється відповідно до частини 6 статті 37. Зокрема, це дозволяє материнському підприємству затверджувати річний фінансовий план або будь-який інший еквівалентний інструмент оператора розподільної системи та встановлювати загальні ліміти щодо рівня заборгованості своїх дочірніх підприємств. Материнському підприємству не дозволяється давати інструкції стосовно щоденного управління, ні інструкції щодо індивідуальних рішень про будівництво чи модернізацію розподільних ліній електропередачі, які не перевищують ліміти, встановлені у затвердженому фінансовому плані або еквівалентному інструменті, та

d)   оператор розподільної системи встановлює виконавчу програму, в якій передбачаються заходи, ухвалені для забезпечення того, що буде виключено дискримінаційну поведінку, а також для гарантування належного контролю за її виконанням. Виконавча програма встановлює спеціальні обов’язки працівників для досягнення вказаних цілей. Особа або орган, уповноважений здійснювати контроль виконавчої програми, відповідальна за виконання особа оператора розподільної системи подає регулюючому органу влади, зазначеному у частині 1 статті 35, щорічний звіт щодо вжитих заходів, який має бути опублікований. Відповідальна за виконання особа оператора розподільної системи має бути цілком незалежною та повинна мати доступ до усієї інформації оператора розподільної системи та до будь-яких його приміщень, що є необхідним для виконання нею своїх завдань.

3.         Якщо оператор розподільної системи входить до складу вертикально інтегрованого підприємства держави-члени забезпечують контроль його діяльності з боку регулюючих органів влади або інших уповноважених органів таким чином, щоб він не зміг скористатися своєю вертикальною інтеграцією для спотворення конкуренції. Зокрема, вертикально інтегровані оператори розподільної системи не повинні у своїй інформації та під час презентації торговельної марки створювати плутанину щодо окремого статусу філіалу-постачальника вертикально інтегрованого підприємства.

4.         Держави-члени можуть прийняти рішення про незастосування частин 1, 2 і 3 до інтегрованих електроенергетичних підприємств, які обслуговують менше 100 000 приєднаних споживачів чи здійснюють постачання до малих ізольованих систем.

Стаття 27

 Обов’язок дотримання конфіденційності, що покладається  на операторів розподільної системи

 1.            Без шкоди положенням статті 30 або будь-якого іншого законного зобов’язання про розкриття інформації кожен оператор розподільної системи повинен зберігати конфіденційний характер комерційно значимої інформації, про яку він дізнався під час виконання своєї діяльності, а також попереджати дискримінаційному розкриттю інформації щодо своєї діяльності, що може надати комерційну перевагу.

Стаття 28

 Закриті розподільні системи

 1.            Держави-члени можуть встановити положення про необхідність класифікувати регулюючими органами влади або іншими уповноваженими органами влади як закритої розподільної системи ту систему, яка розподіляє електроенергію у географічно обмеженій промисловій чи комерційній зоні або зоні із спільним наданням послуг, а також про те, щоб без шкоди частині 4, електроенергія не поставлялася побутовим споживачам, якщо:

a)    через спеціальні причини безпеки чи технічні причини функціонування або виробничий процес користувачів вказаної системи є інтегрованими; або

b)    вказана система розподіляє електроенергію в основному власнику або оператору системи або їх афілійованим підприємствам.

2.            Держави-члени можуть встановити положення про те, щоб національні регулюючі органи влади звільнили оператора закритої розподільної системи від:

a)   зобов’язань, встановлених у частині 5 статті 25 про забезпечення наявності енергії з метою використання для покриття втрат енергії та для резервних потужностей своєї системи відповідно до прозорих, недискримінаційних та заснованих на ринку процедур;

b)   зобов’язання, встановленого у частині 1 статті 32, про попереднє затвердження тарифів та методів їх підрахунку перед тим, як вони набудуть чинності відповідно до статті 37.

3.            Якщо надається передбачене у частині 2 звільнення, то застосовні тарифи і методи їх підрахунку підлягають розгляду та схваленню відповідно до статті 37 на прохання користувача закритої розподільної системи.

4.            Додаткове використання обмеженою кількістю побутових споживачів, які мають робочі або подібні до них відносини із власником розподільної системи та які розташовані у зоні, що обслуговується закритою розподільною системою, не перешкоджає наданню звільнення відповідно до частини 2.

Стаття 29

 Комбінований оператор

 Частина 1 статті 26 не перешкоджає здійсненню експлуатації комбінованим оператором транспортної та розподільної системи, за умови що оператор дотримується положень частини 1 статті 9, або статей 13 і 14, або Глави V, або входить до сфери застосування частини 2 статті 44.

ГЛАВА VIІ

РОЗМЕЖУВАННЯ ТА ПРОЗОРІСТЬ БУХГАЛТЕРСЬКИХ ЗВІТІВ

 Стаття 30

 Право доступу до бухгалтерських звітів

 1.            Держави-члени або будь-який інший призначений ними уповноважений орган влади, включаючи регулюючі органи влади, зазначені у частині 1 статті 35, повинні мати у мірі, необхідній для виконання ними своїх завдань, право доступу до бухгалтерських звітів електроенергетичних підприємств відповідно до положень статті 31. 

2.            Держави-члени та призначені ними уповноважені органи влади, включаючи регулюючі органи влади, повинні зберігати конфіденційний характер комерційно значимої інформації. Держави-члени можуть передбачити розкриття вказаної інформації, якщо це буде необхідно для здійснення уповноваженими органами влади їхніх завдань.

Стаття 31

 Розмежування бухгалтерських звітів

 1.            Держави-члени ухвалюють заходи, необхідні для гарантування того, щоб бухгалтерська звітність електроенергетичних підприємств здійснювалася відповідно до положень частин  2 і 3.

2.            Електроенергетичні підприємства незалежно від режиму їх власності чи юридичного статусу встановлюють, публікують та передають на аудит свою річну бухгалтерську звітність відповідно до положень національного законодавства про річну бухгалтерську звітність товариств з обмеженою відповідальністю, ухвалених на застосування Четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року, заснованої на пункті g) частини 2 статті 44 (*) Договору, та яка стосується річних звітів певних форм товариств ([19]).

Підприємства, які не зобов’язані на підставі закону опубліковувати свої річні звіти, повинні зберігати їх копію в своєму головному офісі для доступу громадськості.

3.            Електроенергетичні підприємства з метою уникнення дискримінації, перехресного субсидування та спотворення конкуренції, повинні вести у своїй внутрішній бухгалтерській звітності окремі звіти для кожного виду своєї діяльності з транспортування та розподілу таким чином, як би це від них вимагалося, якби вказані види діяльності здійснювалися різними підприємствами. Вони також мають вести звіти, які можуть бути консолідованими, для інших видів діяльності у електроенергетичному секторі, не пов’язаних із транспортуванням та розподілом. До 1 липня 2007 року вони повинні вести окремі звіти для діяльності з постачання некваліфікованих споживачів. У звітності мають зазначатися надходження, отримані від об’єктів власності транспортної або розподільної системи. Якщо необхідно, вони ведуть консолідовані звіти для інших видів діяльності, не пов’язаних із електроенергією. Внутрішня бухгалтерська звітність має включати балансовий звіт та звіт про прибутки і витрати для кожного виду діяльності.

4.            Зазначений у частині 2 аудит має перевіряти, зокрема, дотримання зобов’язання щодо попередження дискримінації та перехресних субсидувань, зазначених у частині 3.

ГЛАВА VIIІ

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСТУПУ ДО СИСТЕМИ

 Стаття 32

 Доступ третіх сторін

 1.            Держави-члени повинні гарантувати застосування системи доступу третіх осіб до транспортної і розподільної системи на основі опублікованих тарифів, що об’єктивно та без дискримінації між користувачами системи застосовуються до усіх кваліфікованих споживачів. Держави-члени слідкують за тим, щоб вказані тарифи або методи їх розрахунку затверджувалися перед тим, як вони набудуть чинності відповідно до статті 37, і за тим, щоб такі тарифи (та методи їх підрахунку, якщо затверджуються лише методи підрахунку) публікувалися перед набуттям ними чинності.

2.         Оператор транспортної або розподільної системи може відмовити у доступі у разі, якщо не вистачає необхідної пропускної потужності. Відмова повинна бути належним чином обґрунтована, зокрема у тому, що стосується статті 3, та повинна базуватися на об’єктивних та обґрунтованих з технічної і економічної точки зору критеріях. Регулюючі органи влади, якщо держави-члени приймуть таке рішення, або самі держави-члени повинні гарантувати, що вказані критерії будуть застосовуватися в узгоджений спосіб і що користувач системи, якому було відмовлено у доступі, може вдатися до процедури врегулювання спорів. У разі відмови у доступі регулюючі органи влади повинні також гарантувати, якщо належить, щоб оператор транспортної або розподільної системи надав відповідну інформацію про заходи, необхідні для посилення системи. На особу, яка подає запит щодо такої інформації, може покладатися обґрунтований платіж, що відображає витрати на надання цієї інформації.

 

Стаття 33 

Відкриття ринку та взаємність 

1.         Держави-члени забезпечують, щоб кваліфікованими споживачами були:

а)    до 1 липня 2004 року кваліфіковані споживачі, зазначені у частинах з 1 по 3 статті 19 Директиви 96/92/ЄС. Держави-члени публікують щороку не пізніше 31 січня критерії визначення таких кваліфікованих споживачів;

b)    з 1 липня 2004 року усі непобутові споживачі;

с)     з 1 липня 2007 року усі споживачі.

2.         Для уникнення порушення балансу під час відкриття електроенергетичних ринків:

а)    не можуть заборонятися контракти на постачання електроенергії із кваліфікованим споживачем системи іншої держави-члена, якщо споживач вважається кваліфікованим у двох відповідних системах, та

b)    у випадку, якщо описані у пункті а) операції будуть відмовлені з огляду на те, що споживач є кваліфікованим лише в одній із двох систем, Комісія, беручи до уваги ринкову ситуацію та спільний інтерес, може зобов’язати сторону, що відмовилася, здійснювати постачання на запит однієї з держав-членів, у якій розташований кваліфікований споживач. 

Стаття 34

 Прямі лінії електропередачі

 1.         Держави-члени ухвалюють заходи, необхідні для того, щоб дозволити:

а)    усім виробникам електроенергії та підприємствам з постачання електроенергії, заснованим на їх території, постачати електроенергію через пряму лінію електропередачі безпосередньо до своїх установок, дочірніх компаній та кваліфікованих споживачів,

b)    будь-якому такому кваліфікованому споживачу на їх території отримувати постачання електроенергії через пряму лінію від виробника та підприємств-постачальників.

2.         Держави-члени встановлюють критерії для надання дозволу на будівництво прямих ліній на своїй території. Ці критерії повинні бути об’єктивними та недискримінаційними.

3.         Можливість постачання через пряму лінію, зазначену у частині 1 цієї статті, не охоплює можливість укласти контракт на постачання електроенергії відповідно до статті 32.

4.         Держави-члени можуть видати дозвіл на будівництво прямої лінії або за умови відмови у доступі до системи на основі статті 32 або за умови ініціювання процедури врегулювання спорів відповідно до статті 37.

5.         Держави-члени можуть відмовити у дозволі на пряму лінію, якщо надання такого дозволу створить перешкоди для положень статті 3. Відмова має бути належним чином аргументована та обґрунтована.

ГЛАВА ІХ

НАЦІОНАЛЬНІ РЕГУЛЮЮЧІ ОРГАНИ ВЛАДИ

 Стаття 35

 Призначення та незалежність регулюючих органів влади

1.         Кожна держава-член призначає на національному рівні єдиний національний регулюючий орган влади.

2.         Частину 1 цієї статті слід розуміти без шкоди призначенню інших регулюючих органів влади у державах-членах на регіональному рівні, за умови наявності старшого представника з метою представництва і контактування на рівні Співтовариства в рамках Ради регуляторів Агенції відповідно до частини 1 статті 14 Регламенту (ЄС) № 713/2009.

3.         Як відступ від частини 1 цієї статті, держава-член може призначити регулюючих органів влади для малих систем на географічно відокремленій території, споживання у якій в 2008 році становило менше 3% загального споживання держави-члена, частиною якої вона є. Це виключення слід розуміти без шкоди призначенню представника з метою представництва і контактування на рівні Співтовариства в рамках Ради регуляторів Агенції відповідно до частини 1 статті 14 Регламенту (ЄС) № 713/2009.

4.         Держави-члени гарантують незалежність регулюючого органу влади і слідкують за тим, щоб він виконував свої повноваження неупереджено та прозоро. З цією метою держави-члени забезпечують, щоб при виконанні своїх регулюючих функцій, покладених цією Директивою та пов’язаним з нею законодавством, регулюючий орган влади:

a)    був юридично відмінним та функціонально незалежним від будь-якої іншої державної чи приватної установи;

b)    гарантував, щоб його персонал та відповідальні за управління особи:

і)      діяли незалежно від будь-якого комерційного інтересу, та

іі)     не запитували та не приймали прямі інструкції від жодного уряду або іншої державної чи приватної установи щодо виконання своїх поточних завдань. Цю вимогу слід розуміти без шкоди тісному співробітництву, якщо належить, з іншими відповідними національними органами та без шкоди загальнополітичним настановам, опублікованим урядом, які не мають відношення до регулюючих повноважень та обов’язків, зазначених у статті 37.

5.         З метою захисту незалежності регулюючого органу влади держави-члени забезпечують, зокрема щоб:

а)    регулюючий орган влади міг приймати самостійні рішення незалежно від будь-якого політичного органу та мав окремі щорічні бюджетні асигнування та автономність у впровадженні асигнованого бюджету, а також належні людські та фінансові ресурси для виконання своїх обов’язків; та

b)    члени ради регулюючого органу влади або, за відсутності ради, - вищі керівники регулюючого органу влади призначалися на встановлений строк від п’яти до семи років, що може бути поновлений один раз.

Відповідно до пункту b) першого абзацу держави-члени гарантують застосування відповідного режиму ротації для ради або для вищого керівництва. Члени ради, а за відсутності ради, вище керівництво можуть бути звільнені зі своєї посади протягом строку дії повноважень, лише якщо вони вже не виконують умови, встановлені в цій статті, або якщо вони були визнані винуватими за вчинення правопорушення відповідно до національного законодавства.

 Стаття 36

 Загальні цілі регулюючого органу влади

При виконанні регулюючих функцій, визначених цією Директивою, регулюючий орган влади приймає усі обґрунтовані заходи для сприяння в рамках своїх обов’язків та повноважень, як встановлено у статті 41, та у тісній співпраці з іншими відповідними національними органами, включаючи органи влади, відповідальні у сфері конкуренції, та без шкоди повноваженням цих органів, досягненню таких цілей:

а)    просування у тісному співробітництві з Агенцією, регулюючими органами влади інших держав-членів та Комісією конкурентного, безпечного та стабільного внутрішнього ринку електроенергії в рамках Співтовариства та ефективне відкриття ринку для усіх споживачів та постачальників Співтовариства, а також гарантування відповідних умов для ефективного та надійного функціонування електроенергетичних мереж, беручи до уваги довгострокові цілі;

b)    розвиток конкурентних та належно функціонуючих регіональних ринків в рамках Співтовариства з огляду на досягнення цілей, зазначених у пункті а);

с)     усунення обмежень для торгівлі електроенергією між державами-членами, включаючи розвиток відповідної транскордонної транспортної потужності для задоволення попиту і посилення інтеграції національних ринків, що може полегшити потік електроенергії через Співтовариство;

d)    сприяння найбільш рентабельному досягненню розвитку недискримінаційних, безпечних, дієвих та надійних систем, орієнтованих на споживачів, а також сприяння відповідності системи та згідно з загальними цілями енергетичної політики – енергетичній ефективності та інтеграції великомасштабного та дрібномасштабного виробництва електроенергії з відновлювальних джерел енергії та розподілу генерування, як у транспортних, так і в розподільних мережах;

е)     полегшення доступу до мережі для нових генеруючих потужностей, зокрема усуваючи бар’єри, які можуть завадити доступу нових учасників ринку та електроенергії з відновлювальних джерел енергії;

f)     забезпечення надання операторам і користувачам системи належних стимулів, як короткострокових, так і довгострокових для збільшення продуктивності системи та сприяння інтеграції ринку;

g)     забезпечення отримання вигоди споживачами шляхом ефективного функціонування їх національних ринків, просування ефективної конкуренції та сприяння і гарантування захисту прав споживачів;

h)    сприяння досягненню високого рівня загального та громадського обслуговування у тому, що стосується  постачання електроенергії, сприяння захисту вразливих споживачів та сумісності процесів взаємного обміну даними, необхідними для зміни споживачами своїх постачальників.

Стаття 37

Обов’язки та повноваження регулюючого органу влади

1.         Регулюючий орган влади має такі обов’язки:

а)   встановлювати або затверджувати відповідно до прозорих критеріїв тарифи на транспортування чи розподіл або методи їх підрахунку;

b)   забезпечувати виконання з боку операторів транспортних та розподільних систем та, якщо необхідно, з боку власників системи та будь-якого електроенергетичного підприємства зобов’язань, покладених цією Директивою та будь-яким іншим законодавчим актом Співтовариства, включаючи те, що стосується транскордонних питань;

с)   здійснювати співробітництво у транскордонних питаннях із регулюючим(и) органом(ами) влади відповідних держав-членів та з Агенцією;

d)   виконувати та впроваджувати відповідні юридично зобов’язальні рішення Агенції та Комісії;

е)   щорічно інформувати про свою діяльність та про виконання своїх обов’язків відповідні органи держав-членів, Агенцію та Комісію. Такі звіти повинні охоплювати прийняті заходи та отримані результати по відношенню до кожного із завдань, перелічених у цій статті;

f)   слідкувати за відсутністю перехресних субсидувань між такими видами діяльності, як транспортування, розподіл та постачання;

g)   перевіряти інвестиційні плани операторів транспортних систем та подавати у своєму щорічному звіті оцінку інвестиційного плану операторів транспортної системи у тому, що стосується його відповідності плану розвитку мережі на рівні Співтовариства, зазначеному у пункті b) частини 3 статті 8 Регламенту 714/2009; така оцінка може включати рекомендації для внесення змін до цих інвестиційних планів;

h)   перевіряти виконання та переглядати попередні результаті правил безпеки та надійності мережі, а також встановлювати чи ухвалювати правила або вимоги якості обслуговування та постачання або сприяти цьому разом з іншими уповноваженими органами влади;

і)    перевіряти рівень прозорості, включаючи рівень оптових цін, та слідкувати за виконанням електроенергетичними підприємствами зобов’язань щодо прозорості;

j)    перевіряти ступінь ефективності відкритості ринку та конкуренції, як на оптовому ринку так і на роздрібному, включаючи обмін електроенергією, побутові ціни, включаючи системи попередньої оплати, показники зміни одного підприємства-постачальника іншим, показники відключення, платежі за виконання експлуатаційних послуг та скарги побутових споживачів, а також будь-яке спотворення чи обмеження конкуренції, включаючи надання усієї відповідної інформації або доведення відповідних випадків до відома уповноважених органів влади;

k)   здійснювати нагляд за виникненням обмежуючих контрактних практик, включаючи виключні застереження, які можуть перешкодити рішенню великих непобутових споживачів або його обмежити щодо укладання одночасних контрактів із більш ніж одним постачальником та, якщо необхідно, інформувати національні органи влади у сфері конкуренції щодо таких практик;

l)    поважати свободу укладання контрактів в тому, що стосується контрактів на перериване постачання та довгострокових контрактів, за умови що вони є сумісними із законодавством Співтовариства та узгоджені з політикою Співтовариства;

m) перевіряти час, який використовують оператори транспортної та розподільної системи для здійснення приєднань та ремонту;

n)   разом з іншими відповідними органами влади сприяти забезпеченню ефективності та виконанню заходів із захисту прав споживачів, включаючи ті заходи, що визначені у Додатку І;

о)   принаймні щороку публікувати рекомендації щодо відповідності цін на постачання положенням статті 3 та передавати їх, якщо належить, уповноваженим органам влади;

р)   забезпечувати доступ споживачів до даних щодо споживання, надання для необов’язкового використання легко зрозумілого гармонізованого формату подання цих даних у національному плані, а також швидкий доступ для усіх споживачів до даних, зазначених у пункті h) Додатку І;

q)   контролювати застосування правил щодо завдань та повноважень операторів транспортної системи, операторів розподільної системи, постачальників і споживачів та інших учасників ринку відповідно до положень Регламенту (ЄС) № 714/2009;

r)    перевіряти інвестиції у генеруючі потужності, що стосується безпеки постачання;

s)   здійснювати нагляд за технічним співробітництвом між операторами транспортної системи Співтовариства та операторами транспортної системи третіх країн;

t)    перевіряти застосування запобіжних заходів, зазначених у статті 42;

u)   сприяти узгодженості процесів обміну даними по відношенню до більш важливих ринкових процесів на регіональному рівні.

2.         Якщо певна держава-член передбачить відповідні положення, то зазначені у частині 1 зобов’язання щодо здійснення контролю можуть виконуватися іншими органами, ніж регулюючий орган влади. У цьому випадку інформація, похідна від вказаних перевірок, надається регулюючому органу влади якомога скоріше.

Зберігаючи свою незалежність та без шкоди власним спеціальним повноваженням і узгоджено з принципами кращого регулювання, регулюючий орган влади, якщо належить, проводить консультації з операторами транспортної системи та, за необхідності, здійснює тісне співробітництво з іншими уповноваженими національними органами на виконання зобов’язань, встановлених у частині 1.

Будь-яке схвалення, надане регулюючим органом влади або Агенцією відповідно до цієї Директиви, слід розуміти без шкоди будь-якому можливому майбутньому обґрунтованому використанню повноважень регулюючим органом влади на основі цієї статті або без шкоди будь-яким санкціям, встановленим іншими уповноваженими органами влади чи Комісією.

3.         Крім зобов’язань, покладених на нього частиною 1 цієї статті, якщо відповідно до статті 13 був призначений незалежний оператор системи, то регулюючий орган влади повинен:

а)    перевіряти виконання покладених цією статтею обов’язків власником транспортної системи та незалежним оператором системи і застосовувати у разі невиконання санкції відповідно до положень пункту d) частини 4;

b)    перевіряти відносини та зв’язки між незалежним оператором системи та власником транспортної системи з метою забезпечення виконання незалежним оператором системи своїх зобов’язань, зокрема затверджувати контракти та діяти як орган із врегулювання спорів між незалежним оператором системи та власником транспортної системи стосовно будь-якої скарги, поданої якою-небудь із сторін відповідно до частини 11;

с)     без шкоди процедурі, зазначеній у пункті с) частини 2 статті 13, та по відношенню до першого десятирічного плану розвитку мережі ухвалювати планування інвестицій та багаторічний план розвитку мережі, поданий щорічно незалежним оператором системи;

d)    забезпечувати, щоб тарифи на доступ до мережі, отримувані незалежним оператором системи, включали винагороду для власника чи власників мережі таким чином, щоб була отримана адекватна доходність від активів мережі або від будь-якої нової інвестиції в цю мережу, за умови їх економічного та ефективного залучення;

е)     мати повноваження для здійснення перевірок, в тому числі без попередження, в приміщеннях власника транспортної системи та незалежного оператора системи; та

f)     контролювати використання платежів за перенавантаження, отриманих оператором незалежним оператором системи відповідно до частини 6 статті 16 Регламенту (ЄС) № 714/2009.

4.         Держави-члени повинні забезпечити надання регулюючим органам влади таких повноважень, які дозволять їм ефективно і швидко виконувати зобов’язання, покладені частинами 1, 3 і 6. З цією метою регулюючий орган влади повинен мати, як мінімум, такі повноваження:

a)    видавати рішення обов’язкового характеру для електроенергетичних підприємств;

b)    здійснювати дослідження щодо функціонування ринків електроенергії та приймати рішення і будь-які необхідні та пропорційні заходи для сприяння ефективній конкуренції та забезпечення належного функціонування ринку. Якщо необхідно, регулюючий орган влади також має бути уповноважений здійснювати співробітництво з національним органом у сфері конкуренції та з органами, що регулюють фінансовий ринок, чи з Комісією під час проведення досліджень, що стосуються законодавства про конкуренцію;

с)     запитувати від електроенергетичних підприємств будь-яку відповідну інформацію, необхідну для виконання своїх завдань, включаючи обґрунтування будь-якої відмови у наданні доступу третій особі, а також будь-яку інформацію щодо заходів, необхідних для посилення мережі;

d)    встановлювати ефективні, пропорційні та переконливі санкції для електроенергетичних підприємств, які не виконують зобов’язань, покладених цією Директивою або будь-яким відповідним юридично обов’язковим рішенням регулюючого органу влади чи Агенції, а також пропонувати компетентному суду встановлення цих санкцій. Попереднє положення включає можливість встановлювати або пропонувати для встановлення санкції у розмірі до 10% річного обороту оператора транспортної системи для цього оператора або залежно від випадку до 10% річного обороту вертикально інтегрованого підприємства для вказаного вертикально інтегрованого підприємства у разі невиконання ними своїх зобов’язань відповідно до цієї Директиви, і

е)     мати відповідні права для розслідування та відповідні повноваження для надання приписів для цілей врегулювання спорів відповідно до частин 11 і 12.

5.         Крім тих обов’язків та повноважень, які надаються відповідно до частин 1 та 4 цієї статті, якщо призначається оператор транспортної системи згідно із Главою IV, то для регулюючого органу влади встановлюються, як мінімум, такі повноваження та обов’язки:

а)    накладати санкції відповідно до пункту d) частини 4 за дискримінаційну поведінку на користь вертикально інтегрованого підприємства;

b)    здійснювати нагляд за відносинами між оператором транспортної системи та вертикально інтегрованим підприємством для забезпечення виконання своїх зобов’язань оператором транспортної системи;

с)     діяти у якості органу влади, відповідального за врегулювання спорів між вертикально інтегрованим підприємством та оператором транспортної системи з приводу будь-якої скарги, поданої відповідно до частини 11.

d)    перевіряти комерційні та фінансові відносини, включаючи позички, між вертикально інтегрованим підприємством та оператором транспортної системи;

е)     затверджувати усі комерційні та фінансові угоди між вертикально інтегрованим підприємством та оператором транспортної системи за умови дотримання ними ринкових умов;

f)     запитувати від вертикально інтегрованого підприємства обґрунтування після отримання повідомлення від відповідної за виконання особи відповідно до частини 4 статті 21. Це обґрунтування має включати, зокрема, докази того, що не відбувалася жодна дискримінаційна поведінка на користь вертикально інтегрованого підприємства;

g)     здійснювати перевірки, в тому числі без попередження, у приміщеннях вертикально інтегрованого підприємства та оператора транспортної системи;

h)    покладати будь-які завдання або спеціальні завдання оператора транспортної системи на незалежного оператора системи, призначеного відповідно до статті 13, у разі системного порушення з боку оператора транспортної системи зобов’язань, встановлених цією Директивою, зокрема, у разі повторюваної дискримінаційної поведінки на користь вертикально інтегрованого підприємства.

6.         На регулюючих органів влади покладається відповідальність за встановлення чи затвердження досить завчасно до набуття ними чинності, як мінімум, методів підрахунку або встановлення умов для:

а)    приєднання та доступу до національних мереж, включаючи транспортні тарифи та тарифи за розподіл і методи їх розрахунку. Такі тарифи чи методи повинні дозволяти здійснювати необхідні інвестиції у мережі у такий спосіб, який забезпечить стійкість мереж.

b)    надання послуг з підтримання рівноваги, які повинні реалізовуватися у найбільш можливий економічний спосіб та мають передбачати відповідні стимули для того, щоб користувачі мережі врівноважували своє виробництво та споживання. Послуги з підтримання рівноваги повинні надаватися у справедливий і недискримінаційний спосіб та мають базуватися на об’єктивних критеріях, і

с)     доступу до транскордонних інфраструктур, включаючи процедури розподілу пропускної потужності та управління перевантаженням.

7.         Методи та умови, зазначені у частині 6, повинні опубліковуватися.

8.         При встановленні або затвердженні тарифів чи методів та послуг з підтримання рівноваги регулюючі органи влади мають забезпечувати надання операторам транспортної та розподільної системи належного, як короткотривалого, так і довготривалого стимулу для збільшення ефективності, посилення інтеграції ринку та безпеки постачання і для підтримки пов’язаної з ними дослідницької діяльності.

9.         Регулюючі органи влади перевіряють управління перевантаженнями національних електроенергетичних систем, включаючи міжсистемні сполучення та застосування правил управління перевантаженням. З цією метою оператори транспортної системи або оператори ринку передають національним регулюючим органам влади свої правила з управління перевантаженням, включаючи розподіл пропускної потужності. Національні регулюючі органи влади можуть сформулювати запит щодо зміни вказаних правил.

10.      Регулюючі органи влади повинні мати повноваження вимагати від операторів транспортних та розподільних систем внесення змін, якщо необхідно, до умов, включаючи тарифи або методи, що зазначені у цій статті, щоб гарантувати їх пропорційність та недискримінаційне застосування. У випадку затримки у визначенні тарифів на транспортування та розподіл регулюючі органи влади повинні мати можливість встановити або затвердити тимчасові тарифи чи методи щодо транспортування та розподілу, а також повинні мати змогу прийняти належні компенсаційні заходи у разі, якщо кінцеві тарифи на транспортування чи розподіл або методи будуть відрізнятися від цих тимчасових тарифів чи методів.

11.      Будь-яка сторона, яка матиме скаргу проти оператора транспортної або розподільної системи щодо зобов’язань вказаного оператора відповідно до цієї Директиви, може подати цю скаргу до регулюючого органу влади, який як уповноважений орган з вирішення спорів має прийняти рішення протягом двох наступних місяців після отримання скарги. Цей термін може бути продовжений на два місяці, якщо регулюючий орган влади зробить запит про отримання додаткової інформації. Також він може бути продовжений за згоди особи, яка подає скаргу. Вказане рішення має зобов’язальну силу, якщо скарга не буде скасована на підставі заперечення та до того часу, коли це відбудеться.

12.      Будь-яка залучена сторона, яка має право оскаржити рішення стосовно методів, ухвалених відповідно до цієї статті, або тоді, коли регулюючий орган влади має зобов’язання здійснювати консультації щодо запропонованих тарифів чи методів, може протягом строку, не більшого двох місяців, або протягом більш короткого строку, передбаченого державами-членами, що починається з моменту опублікування рішення чи пропозиції про прийняття рішення, подати скаргу щодо їх перегляду. Вказана скарга не має зупиняючої сили.

13. Держави-члени створюють відповідні та ефективні механізми регулювання, контролю та прозорості для уникнення зловживання домінуючим становищем, зокрема на шкоду споживачам, а також уникнення будь-якої агресивної поведінки. Такі механізми повинні враховувати положення Договору, зокрема його статтю 82.

14.      Держави-члени слідкують за ухваленням відповідних заходів, включаючи адміністративні заходи чи кримінальне провадження, передбачені їх національним законодавством, проти фізичних чи юридичних осіб, відповідальних за недотримання правил конфіденційності, покладених цією Директивою.

15.      Скарги, зазначені у частинах 11 та 12, слід розуміти без шкоди здійсненню права на оскарження відповідно до національного законодавства чи законодавства Співтовариства.

16.      Рішення, ухвалені регулюючим органом влади, повинні бути цілком обґрунтованими для того, щоб дозволити юрисдикційний контроль. Рішення мають бути доступними для громадськості, дотримуючись в той же час конфіденційності комерційно значимої інформації.

17.      Держави-члени слідкують за існуванням відповідних національних процедур, з допомогою яких певна сторона, охоплена рішенням регулюючого органу влади, може здійснити право на оскарження до органу, незалежного від залучених сторін та від будь-якого уряду.

Стаття 38

 Режим регулювання транскордонних питань

1.         Регулюючі органи влади проводять консультації і здійснюють між собою тісне співробітництво та повинні надавати одна одній і Агенції будь-яку інформацію, необхідну для виконання завдань, покладених цією Директивою. У тому, що стосується взаємного обміну інформацією, орган влади, що отримав інформацію, повинен забезпечити такий же рівень конфіденційності, що вимагається органом влади, який її надав.

2.         Регулюючі органи влади повинні співпрацювати принаймні на регіональному рівні для того, щоб:

а)    сприяти застосування оперативних заходів задля того, щоб дозволити оптимальне управління мережею, просування спільного обміну електроенергією та розподіл транскордонної пропускної потужності, а також, щоб дозволити належний рівень міжсистемної пропускної потужності, включаючи шляхом нових міжсистемних приєднань у певному регіоні та між регіонами таким чином, щоб надати можливість для розвитку ефективної конкуренції та для покращення безпеки постачання без дискримінації між підприємствами-постачальниками у різних державах-членах;

b)    координувати розвиток усіх мережевих кодексів для відповідних операторів транспортної системи та інших учасників ринку;

с)     координувати розробку правил, які регулюють управління перевантаженням.

3.         Національні регулюючі органи влади повинні мати повноваження укладати угоди про співробітництво між собою з метою посилення співпраці у сфері регулювання.

4.         Заходи, зазначені у частині 2, застосовуються, якщо належить, за проведення тісних консультацій з іншими уповноваженими національними органами та без шкоди їх спеціальним повноваженням.

5.         Комісія може ухвалити настанови щодо зобов’язальних меж регулюючих органів влади співпрацювати між собою та з Агенцією. Вказані заходи, призначені для зміни і доповнення несуттєвих положень цієї Директиви, ухвалюються відповідно до підконтрольної регуляторної процедури, зазначеної у частині 2 статті 46.

Стаття 39 

Виконання настанов

 1.         Будь-який регулюючий орган влади та Комісія можуть подати запит на отримання висновку Агенції щодо сумісності будь-якого рішення, ухваленого регулюючим органом влади, із настановами, зазначеними у цій Директиві та у Регламенті (ЄС) № 714/2009.

2.         Агенція протягом трьох місяців з дати отримання запиту надає свій висновок регулюючому органу влади, який подав запит, або Комісії, а також регулюючому органу влади, який прийняв відповідне рішення.

3.         Якщо регулюючий орган влади, який прийняв рішення, не виконає висновок Агенції протягом чотирьох місяців з дати отримання вказаного висновку, то Агенція повідомляє про це Комісію.

4.         Якщо будь-який регулюючий орган влади вважатиме, що рішення, прийняте іншим регулюючим органом влади стосовно транскордонної торгівлі, не відповідає настановам, зазначеним у цій Директиві або у Регламенті (ЄС) № 714/2009, він може поінформувати Комісію протягом двох місяців від дати прийняття рішення.

5.         Комісія може прийняти рішення про продовження вивчення питання, якщо протягом двох місяців після отримання повідомлення від Агенції відповідно до частини 3, або від регулюючого органу влади відповідно до частини 4, або з власної ініціативи протягом трьох місяців від дати прийняття рішення вона вважатиме, що рішення регулюючого органу влади викликає серйозні сумніви стосовно його сумісності з настановами, зазначеними у цій Директиві або у Регламенті (ЄС) № 714/2009. У цьому випадку вона пропонує регулюючому органу влади та сторонам, які оскаржили дії регулюючого органу влади, надати свої зауваження.

6.         Якщо буде прийняте рішення про продовження вивчення питання, Комісія протягом терміну, не більшого чотирьох місяців, починаючи з дати такого рішення, повинна видати остаточне рішення:

а)    у якому буде зазначено, що вона не висуває заперечень проти рішення регулюючого органу влади, або

b)    у якому буде встановлена вимога до регулюючого органу влади скасувати своє рішення на підставі недотримання настанов.

7.         Якщо у встановлені в частині 5 і 6 строки Комісія не ухвалить рішення про продовження розгляду питання або остаточного рішення, слід вважати, що вона не висуває заперечень щодо рішення регулюючого органу влади.

8.         Регулюючий орган влади протягом двох місяців повинен виконати рішення Комісії, відповідно до якого має бути скасоване рішення регулюючого органу влади, та повідомляє про це Комісію.

9.         Комісія може ухвалити настанови, якими будуть встановлені детальні правила процедури, якої слід дотримуватися для застосування цієї статті. Вказані заходи, призначені для зміни і доповнення несуттєвих положень цієї Директиви, ухвалюються відповідно до підконтрольної регуляторної процедури, зазначеної у частині 2 статті 46.

 

Стаття 40

Збереження документації

1.         Держави-члени зобов’язують підприємства з постачання зберігати протягом не менше п’яти років з метою надання у розпорядження національних органів влади, включаючи регулюючий орган влади, національні органи у сфері конкуренції та Комісію, з метою виконання ними своїх відповідних завдань дані щодо усіх операцій за контрактами на постачання електроенергії та іншими похідними документами, пов’язаними з електроенергією, з усіма оптовими споживачами та операторами транспортної системи.

2.         Дані повинні детально визначати елементи відповідних операцій, такі як тривалість, правила поставки та оплати, кількість, дата та строки виконання, ціни на здійснення операції і засоби ідентифікації оптового споживача, а також детальні дані щодо усіх контрактів на постачання електроенергії чи похідних документів, пов’язаних з електроенергією, що не були оплачені.

3.         Регулюючий орган влади може надати у розпорядження учасників ринку певні аспекти цієї інформації, за умови нерозголошення комерційно значимої інформації про конкретних операторів ринку або про конкретні операції. Ця частина не застосовується до інформації щодо фінансових інструментів, яка входять до сфери застосування Директиви 2004/39/ЄС.

4.         З метою забезпечення узгодженого застосування цієї статті Комісія може ухвалити настанови, які визначать методи і заходи збереження документації, а також форму та зміст даних, які мають зберігатися. Вказані заходи, призначені для зміни і доповнення несуттєвих положень цієї Директиви, ухвалюються відповідно до підконтрольної регуляторної процедури, зазначеної у частині 2 статті 46.

5.         Що стосується операцій з похідними документами у секторі електроенергетики підприємства-постачальника із оптовими споживачами та операторами транспортної системи, то ця стаття застосовується, лише якщо Комісія ухвалить настанови, зазначені у частині 4.

6.         Положення цієї статті не створюють додаткових зобов’язань щодо органів, зазначених у частині 1, для установ, що входять до сфери застосування Директиви 2004/39/ЄС.

7.         У разі, якщо органи, зазначені у частині 1, потребуватимуть доступ до даних, що зберігаються установами, які входять до сфери застосування Директиви 2004/39/ЄС, то органи, відповідальні згідно з цією Директивою, надають їм необхідні дані.

ГЛАВА Х

РОЗДРІБНІ РИНКИ

 Стаття 41

Роздрібні ринки

З метою сприяння створенню у Співтоваристві прозорих та ефективно функціонуючих роздрібних ринків держави-члени забезпечують, щоб завдання та обов’язки операторів транспортної системи та операторів розподільної системи, підприємств з постачання, споживачів, а також у разі необхідності інших учасників ринку визначалися по відношенню до контрактних угод, зобов’язань перед споживачами, правил обміну інформацією та правил оплати, власності на дані та відповідальності за здійснення вимірювань.

Ці правила мають оприлюднюватися, повинні мати своєю метою полегшити споживачам та постачальникам доступ до мереж та повинні переглядатися регулюючими органами влади чи іншими відповідними національними органами влади.

Великі непобутові споживачі повинні мати право укладати контракти одночасно з декількома постачальниками.

ГЛАВА ХІ

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 42

Запобіжні заходи

У випадку несподіваної кризи на енергетичному ринку або в разі виникнення загрози фізичній безпеці або безпеці осіб, обладнанню або установок, або цілісності системи держава-член може тимчасово вжити необхідні запобіжні безпеки.

Такі заходи повинні мати якомога менше можливих перешкод для функціонування внутрішнього ринку та не повинні перевищувати масштабів, суворо необхідних для усунення несподіваних ускладнень, що виникли.

Зазначена держава-член негайно повідомляє про ці заходи іншим державам-членам та Комісії, якою може бути прийняте рішення про заміну або відмову від таких заходів, якщо останні призводять до спотворення конкуренції та порушення торгівлі у спосіб, що є несумісними зі спільним інтересом.

Стаття 43

Рівність умов

1.         Заходи, які можуть бути ухвалені державами-членами відповідно до цієї Директиви з метою гарантування рівності умов, повинні бути сумісними з Договором, зокрема з його статтею 30, та із законодавством Співтовариства.

2.         Зазначені у частині 1 заходи повинні бути пропорційними, недискримінаційними та прозорими. Вказані заходи можуть застосовуватися лише після попереднього повідомлення та схвалення Комісії.

3.         Комісія після отримання зазначеного у частині 2 повідомлення вдається до дій протягом двох місяців, починаючи з моменту його отримання. Вказаний період починає відраховуватися з наступного дня після отримання повної інформації. Якщо Комісія не вдається до дій протягом вказаного строку, слід вважати, що вона не має заперечень проти повідомлених заходів.

Стаття 44

 Винятки

 1.  Держави-члени, які після набуття чинності цією Директивою зможуть довести, що експлуатація їх ізольованих малих систем становить значні проблеми, можуть звернутися про надання винятків з відповідних положень Глав IV, VI, VІІ і VІІІ, а також з Глави ІІІ у разі, якщо мова йде про ізольовані мікросистеми, у тому що стосується відновлення, модернізації та розширення існуючих потужностей ,і такі винятки можуть бути надані їм Комісією. Комісія інформує держав-членів про вказані запити до моменту прийняття рішення з дотриманням конфіденційності. Рішення публікується в Офіційному віснику Європейського Союзу.

2.            Стаття 9 не застосовується до Кіпру, Люксембургу та/або Мальти. Крім того, до Мальти не застосовуються статті 26, 32 і 33.

Для цілей пункту b) частини 1 статті 9 поняття «підприємство, що здійснює будь-яку діяльність з генерування чи постачання» не охоплює кінцевих споживачів, які здійснюють будь-яку діяльність з генерування та/або постачання електроенергії чи безпосередньо чи через підприємства, які перебувають під їх контролем, як індивідуально так і колективно, за умови що кінцеві споживачі (включаючи ту їх частку електроенергії, що вироблена на контрольованих ними підприємствах) та контрольоване підприємство є за середньорічним показником чистими споживачами електроенергії, та за умови що економічна вартість електроенергії, яку вони продають третім сторонам, є незначною порівняно з їх іншими видами економічної діяльності. 

 Стаття 45 

Процедура перегляду

Якщо у передбаченому частиною  6 статті 47 звіті Комісія дійде висновку, що з огляду на ефективність способу, з використанням якого було здійснено доступ до системи на території держави-члена – способу, що дозволив повністю ефективний, недискримінаційний і безперешкодний доступ до мережі, – певні зобов’язання, покладені цією Директивою  на підприємства (враховуючи зобов’язання щодо юридичного відокремлення операторів розподільної системи), не є пропорційними до передбачених цілей, зацікавлена держава-член може звернутись до Комісії із запитом про звільнення від виконання зазначеного зобов’язання.

 

Держава-член негайно повідомляє свій запит Комісії, надаючи також всю належну інформацію, яка дозволить підтвердити висновки звіту про те, що ефективний доступ до мережі гарантований.

Протягом трьох місяців з моменту отримання офіційного повідомлення Комісія ухвалює висновок щодо запиту зацікавленої держави-члена та, в разі необхідності, подає до Європейського Парламенту і Ради пропозиції щодо внесення змін до відповідних положень цієї Директиви та щодо передбачення інших належних заходів. У пропозиціях про внесення змін Комісія може запропонувати звільнити зазначену державу-члена від виконання певних спеціальних вимог, якщо цією державою-членом будуть, в разі необхідності, запроваджені настільки ж ефективні заходи.

Стаття 46

 Комітет

1.         Комісія працює за сприяння Комітету.

2.         У разі посилання на цю частину застосовуються частини з 1 по 4 статті 5а та стаття 7 Рішення 1999/468/ЄС з дотриманням положень статті 8 зазначеного Рішення.

Стаття 47

 Звіти

 1.         Комісія має здійснювати моніторинг та вивчати застосування цієї Директиви, а також подавати Європейському Парламенту і Раді загальний звіт про наявну ситуацію - перший раз не пізніше 4 серпня 2004 року та у подальшому щорічно. У звіті повинна, щонайменше, подаватись інформація:

(a)   про набутий досвід і досягнення у створенні завершеного та повною мірою функціонального внутрішнього ринку електроенергії, а також про перешкоди, які залишаються у цьому відношенні, враховуючи аспекти домінуючого становища на ринку, концентрації на ринку та зловживань або антиконкурентної поведінки;

(b)   масштаб, у якому передбачені цією Директивою вимоги розмежування і тарифікації дозволяють забезпечити рівноправний та недискримінаційний доступ до електроенергетичної системи Співтовариства, досягнути еквівалентних рівнів конкуренції, а також отримати економічні, екологічні та соціальні наслідки для споживачів внаслідок відкриття ринку електроенергії;

(c)   дослідження питань щодо рівнів пропускної потужності системи та безпеки постачання електроенергії у Співтоваристві та, зокрема, існуючий стан та прогнози щодо балансу між попитом і пропозицією, враховуючи фізичні потужності для обміну між різними районами;

(d)   особлива увага має бути приділена заходам, вжитим державами-членами для реагування на піковий попит та на випадки дефіциту у одного або декількох постачальників;

(e)   застосування винятку, передбаченого у частині 4 статті 26 з огляду на можливий перегляд граничного значення;

(f)    загальна оцінка досягнень, здійснених в рамках двосторонніх відносин з третіми країнами, які виробляють або експортують чи транспортують електроенергію, враховуючи досягнення в галузі ринкової інтеграції, торгівлі та доступі до систем цих третіх країн;

(g)   необхідність в ухваленні певних вимог з гармонізації, що не пов’язані з положеннями цієї Директиви.

h)    спосіб, у який держави-члени застосували на практиці вимоги щодо енергетичного маркування, зазначеного у частині 9 статті 3, та спосіб, у який вони взяли до уваги будь-які рекомендації Комісії з цього приводу.

Якщо необхідно, вказаний звіт може включати рекомендації, особливо у тому, що стосується сфери застосування та типів положень про маркування, включаючи, наприклад, спосіб, у який робиться посилання на існуючі референтні джерела, а також зміст вказаних джерел, і зокрема щодо того, яким чином інформація про вплив на навколишнє природне середовище, принаймні у тому, що стосується викидів СО₂ та радіоактивних відходів, що походять з генерування електроенергії, яка походить з різних джерел енергії, може бути доступною у прозорий, легкодоступний та порівняний спосіб в усьому Співтоваристві, а також щодо можливості раціоналізації заходів, ухвалених державами-членами для контролю точності інформації, наданої постачальниками, та заходів для протидії негативним наслідкам домінуючих позицій та ринкової концентрації.

2.         Кожні два роки зазначений в частині 1 звіт повинен також включати аналіз різних заходів, вжитих державами-членами для дотримання зобов’язань громадського обслуговування, а також дослідження ефективності цих заходів і, зокрема, їх впливу на конкуренцію на ринку електроенергії. У разі необхідності цей звіт може містити рекомендації щодо заходів, які треба вжити на національному рівні для досягнення високих стандартів громадського обслуговування, чи заходів для уникнення дій, що суперечать відкриттю ринку.

3.         Комісія не пізніше 3 березня 2013 року в рамках загального перегляду подає Європейському Парламенту та Раді спеціальний детальний звіт, в якому має вказуватися, якою мірою вимоги щодо розмежування відповідно до Глави V допомогли досягнути повної та ефективної незалежності операторів транспортної системи, використовуючи в якості посилання дієве та ефективне розмежування.

4.         Для здійснення своєї оцінки відповідно до частини 3 Комісія має враховувати, зокрема, такі критерії: рівноправний та недискримінаційний доступ до мережі, ефективне регулювання, розвиток мережі задля задоволення вимог ринку, інвестиції та невикривлені стимули для інвестування, розвиток міжсистемної інфраструктури, ефективна конкуренція на енергетичних ринках Співтовариства та стан безпеки постачання у Співтоваристві.

5.         Якщо необхідно, та зокрема у разі, якщо зазначений у частині 3 спеціальний детальний звіт визначатиме, що на практиці не гарантуються умови, зазначені у частині 4, то Комісія не пізніше 3 березня 2014 року подає Європейському Парламенту та Раді пропозиції для забезпечення повної та ефективної незалежності операторів транспортної системи.

6.         Не пізніше 1 січня 2006 року Комісія подає Європейському Парламенту і Раді детальний звіт про досягнення в сфері формування внутрішнього ринку електроенергії. У звіті повинні, зокрема, розглядатись такі питання:

-       існування недискримінаційного доступу до мережі;

-       ефективність регулювання;

-       розвиток міжсистемної інфраструктури та безпека постачання на території Співтовариства;

-       якою мірою малі підприємства та побутові споживачі можуть отримати користь від відкриття ринку, зокрема, що стосується стандартів громадського та універсального обслуговування;

-       наскільки ринки фактично відкриті для ефективної конкуренції, враховуючи аспекти домінуючого становища на ринку, ринкову концентрацію та зловживання або антиконкурентну поведінку;

-       наскільки споживачі фактично змінюють постачальників та проводять повторні переговори щодо тарифів;

-       зміна цін, враховуючи ціни на постачання по відношенню до рівня відкритості ринків;

-       досвід, набутий у застосуванні цієї Директиви, що стосується фактичної незалежності операторів системи у вертикально інтегрованих підприємствах, а також інформація про те, чи були запроваджені інші заходи, окрім функціональної незалежності та відокремлення бухгалтерської звітності, що мають наслідки, еквівалентні юридичному відокремленню.

У разі необхідності Комісія подає Європейському Парламенту та Раді пропозиції, зокрема для забезпечення високих стандартів громадського обслуговування. 

У разі необхідності Комісія до 1 липня 2007 року подає Європейському Парламенту та Раді пропозиції, зокрема для забезпечення повної та фактичної незалежності операторів розподільної системи. Якщо належить, зазначені пропозиції повинні також містити з дотриманням положень законодавства про конкуренцію інформацію про заходи, пов’язані з питаннями домінуючого становища на ринку, ринкової концентрації та зловживань або антиконкурентної поведінки.

 Стаття 48

 Скасування

 Директива 2003/54/ЄС скасовується з 3 березня 2011 року без шкоди зобов’язанням держав-членів щодо граничних строків для транспонування та застосування зазначеної Директиви. Посилання на скасовану Директиву мають вважатися посиланнями на цю Директиву та читатись згідно з таблицею відповідності, поданою в Додатку ІІ.

Стаття 49

 Транспонування

 1.         Держави-члени вводять в дію закони, підзаконні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви до 3 березня 2011 року. Вони негайно інформують про це Комісію.

Вони мають застосовувати вказані положення, починаючи з 3 березня 2011 року, за винятком статті 11, яка застосовується з 3 березня 2013 року.

Під час ухвалення зазначених положень останні повинні містити посилання на цю Директиву або супроводжуватись таким посиланням в разі їх офіційного опублікування. Методи таких посилань розробляються державами-членами.

 2.         Держави-члени повідомляють Комісії текст основних положень національного законодавства, які вони ухвалюють у сфері, що регулюються цією Директивою.

Стаття 50

 Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності через 20 днів після її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 51

 Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено в Брюсселі 13 липня 2009 року.

За Європейський Парламент   Голова   H.-G. PÖTTERING

За Раду   Голова   E. ERLANDSSON

 

ДОДАТОК І

ЗАХОДИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

1.         Не порушуючи законодавчі норми Співтовариства щодо захисту прав споживачів, зокрема Директиву Європейського Парламенту та Ради 97/7/ЄС від 20 травня 1997 року про захист прав споживачів у сфері дистанційних контрактів ([20]) та Директиву Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів ([21]), передбачені статтею 3 заходи мають на меті гарантувати, щоб споживачі:

(a)       мали право на укладення договору зі своїм постачальником електроенергетичних послуг, в якому вказуються:

-     відомості про особу та адреса постачальника;

-     послуга, що надається, рівні якості запропонованої послуги, а також строк, необхідний для початкового підключення;

-     типи запропонованих послуг з технічного обслуговування;

-     засоби, за допомогою яких можна отримати оновлену інформацію щодо всієї системи діючих тарифів та витрат на технічне обслуговування;

-     строк дії договору, умови для поновлення та припинення надання послуг та дії договору, а також зазначення того, чи дозволяється розірвання договору без відшкодування;

-     компенсації та способи відшкодування, що можуть застосовуватись у випадку, коли не були дотримані передбачені договором рівні якості послуг, включаючи некоректне складання рахунку та складання із запізненням;

-     порядок порушення процедур врегулювання спорів відповідно до пункту (f); та

-     інформація про права споживачів, включаючи інформацію щодо розгляду скарг та будь-яку інформацію, зазначену у цьому пункті, що повідомляється з допомогою фактури або через Інтернет-сайт електроенергетичного підприємства.

Умови договору мають бути рівними та відомими заздалегідь. У будь-якому випадку ця інформація повинна надаватись до укладання або підтвердження договору. Якщо договір укладається через посередника, зазначена вище інформація має також бути повідомлена до укладання договору;

(b) своєчасно попереджалися про будь-який намір внести зміни до умов контракту, а також інформувалися про їх право розірвати договір в момент їх попередження про намір внести зміни у зазначений договір. Постачальники послуг повинні у прозорій та зрозумілій формі негайно попереджати своїх користувачів про будь-яке підвищення тарифів, вони повинні це робити завчасно та у будь-якому випадку до завершення звичайного періоду виписки рахунка-фактури після того, як набуде чинності підвищення тарифів. Держави-члени повинні стежити за тим, щоб споживачі мали можливість розірвати договори, якщо вони не погоджуються з новими умовами, які були їм повідомлені їх постачальником електроенергії;

(c)  отримували прозору інформацію про ціни, тарифи та загальні умови, які застосовуються для доступу до електроенергетичних послуг та для їх використання;

(d) мали широкий вибір способів оплати таким чином, щоб не виникало жодної неналежної дискримінації між споживачами. Системи попередньої сплати мають бути справедливими та повинні належним чином відображати можливе споживання. Будь-яка відмінність у загальних умовах повинна відображати вартість різних систем оплати для постачальника. Загальні умови мають бути рівними та прозорими. Вони повинні бути викладені чіткою і зрозумілою мовою та не повинні включати недоговірні перешкоди для виконання споживачами своїх прав, наприклад, надмірну договірну документацію. Споживачі мають бути захищені від нечесних або оманливих методів продажу;

(e)  не платили за зміну постачальника;

(f)  могли скористатися прозорими, простими та недорогими процедурами для розгляду їх скарг. Зокрема, усі споживачі повинні мати право на хороший рівень обслуговування та розгляду скарг постачальником електроенергетичних послуг. Такі позасудові процедури врегулювання мають дозволяти здійснення неупередженого та швидкого вирішення спорів (бажано протягом трьох місяців) та мають супроводжуватися в разі обґрунтованості системою відшкодування та/або компенсації. Ці процедури, якщо можливо, повинні дотримуватись принципів, викладених у Рекомендації Комісії 98/257/ЄС від 30 березня 1998 року про принципи, що застосовуються до органів, відповідальних за позасудове врегулювання спорів у сфері споживання ([22]);

(g)  при наявності доступу до універсальної послуги в силу положень, ухвалених державами-членами на застосування частини 3 статті 3, бути поінформованими про свої права у сфері універсальних послуг;

(h) мати у своєму розпорядженні дані про своє споживання та мати можливість з допомогою чіткої та безкоштовної угоди надати доступ до цих даних будь-якому зареєстрованому підприємству-постачальнику. Відповідальна за управління даними сторона зобов’язана надати ці дані підприємству. Держави-члени визначають формат для цих даних та процедуру отримання доступу до них з боку постачальників та споживачів. За цю послугу на споживача не можуть покладатися додаткові витрати;

(i)   інформувалися належним чином про реальне споживання електроенергії та про відповідні витрати з такою частотою, яка дозволить їм регулювати власне споживання електроенергії. Інформація повинна подаватися з достатніми інтервалами, беручи до уваги здатність вимірювального обладнання споживача. Слід належним чином враховувати оцінку ефективності витрат для вказаних заходів. За цю послугу на споживача не можуть покладатися додаткові витрати;

(j)  отримувати остаточний розрахунок після будь-якої зміни постачальника електроенергії протягом строку, не більшого шести тижнів від дати зміни постачальника.

2.         Держави-члени гарантують використання систем інтелектуального вимірювання, які сприятимуть активній участі споживачів на ринку постачання електроенергії. Застосування цих вимірювальних систем може бути предметом економічної оцінки усіх довготривалих прибутків та витрат для ринку та для споживача або економічно обґрунтованого і рентабельного методу інтелектуального вимірювання та строку, за який вони можуть бути розповсюджені.

Вказана оцінка здійснюється не пізніше 3 вересня 2012 року.

На основі цієї оцінки держави-члени або будь-який призначений ними уповноважений орган влади мають підготувати графік із десятирічною метою, як максимум, для застосування систем інтелектуального вимірювання.

Якщо встановлення систем інтелектуального вимірювання буде оцінене позитивно, то до 2020 року принаймні 80% споживачів мають бути обладнані системами інтелектуального вимірювання.

Держави-члена або будь-який призначений ними уповноважений орган влади повинні гарантувати експлуатаційну сумісність систем вимірювання, які вони збираються використовувати на своїх територіях, та повинні належним чином враховувати використання відповідних стандартів та найкращих практик, а також важливість розвитку внутрішнього ринку електроенергії.

ДОДАТОК ІІ

 КОРЕЛЯЦІЙНА ТАБЛИЦЯ

Директива 2003/54/ЄС	Ця Директива
Стаття 1	Стаття 1
Стаття 2	Стаття 2
Стаття 3	Стаття 3
Стаття 4	Стаття 4
Стаття 5	Стаття 5
	Стаття 6
Стаття 6	Стаття 7
Стаття 7	Стаття 8
Стаття 10	Стаття 9
Стаття 8	Стаття 10
–	Стаття 11
Стаття 9	Стаття 12
–	Стаття 13
–	Стаття 14
Стаття 11	Стаття 15
Стаття 12	Стаття 16
–	Стаття 17
–	Стаття 18
–	Стаття 19
–	Стаття 20
–	Стаття 21
–	Стаття 22
–	Стаття 23
Стаття 13	Стаття 24
Стаття 14	Стаття 25
Стаття 15	Стаття 26
Стаття 16	Стаття 27
Стаття 17	Стаття 29
Стаття 18	Стаття 30
Стаття 19	Стаття 31
Стаття 20	Стаття 32
Стаття 21	Стаття 33
Стаття 22	Стаття 34
Частина 1 статті 23 (перше та друге речення)	Стаття 35
–	Стаття 36
Стаття 25 (залишкова частина)	Стаття 37
–	Стаття 38
–	Стаття 39
–	Стаття 40

 

Директива 2003/54/ЄС	Ця Директива
–	Стаття 41
Стаття 24	Стаття 42
–	Стаття 43
Стаття 25	–
Стаття 26	Стаття 44
Стаття 27	Стаття 45
–	Стаття 46
Стаття 28	Стаття 47
Стаття 29	Стаття 48
Стаття 30	Стаття 49
Стаття 31	Стаття 50
Стаття 32	Стаття 51
Додаток А	Додаток І

([1])   ОВ С 211, 19.8.2008, С. 23.

([2])   ОВ С 172, 5.7.2008, С. 55.

([3])   Висновок Європейського Парламенту від 18 червня 2008 року (ще не опублікований в Офіційному віснику), Спільна позиція Ради від 9 січня 2009 року (ОВ С 70 Е, 24.3.2009, С. 1) і Позиція Європейського Парламенту від 22 квітня 2009 року (ще не опублікована в Офіційному віснику). Рішення Ради від 25 червня 2009 року.

([4])   ОВ L 176, 15.7.2003, С. 37.

([5]) ОВ С 175 Е, 10.7.2008, С. 206.

([6]) ОВ L 24, 29.1.2004, С.1.

([7]) Див. сторінку 1 цього Офіційного вісника.

([8]) ОВ L  25, 29.1.2009, С. 18.

([9]) ОВ L 114, 27.4.2006, С. 64.

([10]) Див. сторінку 15 цього Офіційного вісника.

([11]) ОВ L 184, 17.7.1999, С. 23.

([12]) ОВ С 321, 31.12.2003, С. 1.

(*) Назва Директиви 83/349/ЄЕС була адаптована для врахування нової нумерації статей Договору про заснування Європейського Співтовариства відповідно до статті 12 Амстердамського Договору. Оригінальне посилання було на пункт g) частину 3 статті 54.

([13]) ОВ L 193, 18.7.1983, С. 1.

([14]) ОВ L 145, 30.4.2004, С. 1.

([15]) ОВ L 204, 21.7.1998, С. 37.

([16]) ОВ L 140, 5.6.2009, С. 16.

([17])   Див. сторінку 94 цього Офіційного вісника. 

([18])   Перша Директива Ради 68/151/ЄЕС від 9 березня 1968 року про координацію гарантій, які задля захисту інтересів партнерів та третіх осіб вимагаються у державах-членах по відношенню до товариств, визначених у другій частині статті 58 Договору, для того щоб зробити ці гарантії рівними у всьому Співтоваристві (ОВ L 65, 14.3.1968, С. 8). 

(*)   Назва Директиви 78/660/ЄЕС була адаптована для врахування нової нумерації статей Договору про заснування Європейського Співтовариства відповідно до статті 12 Амстердамського Договору. Оригінальне посилання було на пункт g) частину 3 статті 54

([19]) ОВ L 222, 14.8.1978, С. 11.

[20] ОВ L 144, 4.6.1997, С. 19.

[21] ОВ L 95, 21.4.1993, С. 29.

[22] ОВ L 115, 17.4.1998, С. 31.