МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ

№ 314 від 09.07.2003 р.

Про заходи з профілактики захворювань на сибірку

Епідемічна ситуація щодо сибірки залишається напруженою. Протягом 1979 - 1993 років в Україні мали місце поодинокі випадки захворювань людей. З 1994 року реєструвались спалахи в Автономній Республіці Крим (1994 р.). Донецькій (1997 р.), Херсонській (1999 р.) та Київській (2001 р.) областях, де постраждало 65 осіб, з них померло - 3 особи.

Ускладнення епізоотичної та епідемічної ситуації з сибірки значною мірою пов'язано з недостатнім охопленням щепленнями тварин і відповідно збільшенням прошарку неімунного поголів'я тварин, які є джерелом зараження людей. Основні причини виникнення захворювань серед людей - порушення ветеринарно-санітарних правил утримання, забою худоби та реалізації м'ясної продукції без проведення санітарно-ветеринарної експертизи.

Прогноз щодо сибірки в Україні несприятливий. На її території нараховується понад 10 000 стаціонарно неблагополучних пунктів, щороку виявляються нові. їх існування становить потенційну загрозу щодо появи осередків сибірки, її розповсюдження серед тварин і виникнення захворювань у людей.

З метою проведення заходів з профілактики сибірки -  НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Методичні рекомендації з епідеміології та профілактики сибірки у людей (додається).

2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних. Севастопольської міської державних адміністрацій, Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації:

2.1. Проводити не менше 1 разу у 2 роки семінари з клініки, лабораторної діагностики, лікування, епідеміології та профілактики сибірки для лікарів та середніх медичних працівників.

3. Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного та повітряного транспорту:

3.1. Проводити комплекс заходів з профілактики сибірки відповідно до Методичних рекомендацій.

3.2. Передбачати окремим розділом в Комплексному плані організаційних, протиепідемічних та профілактичних заходів щодо зооантропонозних інфекцій заходи, спрямовані на недопущення захворювань людей на сибірку. Щороку в І кварталі вносити необхідні зміни та доповнення до плану.

3.3. Двічі на рік разом з державною службою ветеринарної медицини аналізувати повноту охоплення щепленнями проти сибірки тварин в колективних та індивідуальних господарствах всіх форм власності для проведення комплексу профілактичних заходів, спрямованих на недопущення епідускладнень серед населення.

3.4. Провести спільно з державною службою ветеринарної медицини облік існуючих стаціонарно неблагополучних за сибіркою пунктів, внести їх до кадастру.

3.5. Щороку спільно з державною службою ветеринарної медицини перевіряти здійснення комплексу заходів проти сибірки в господарствах, на об'єктах підвищеного епідемічного ризику з вжиттям відповідних заходів.

3.6. Посилити контроль за станом санітарного та протиепідемічного режиму в тваринницьких господарствах, забійних пунктах і на підприємствах з переробки сировини та продуктів тваринного походження усіх форм власності.

3.7. Вести облік, реєстрацію та епідрозслідування випадків професійних захворювань на сибірку відповідно до діючих нормативних документів.

3.8. Направляти виділені штами збудника сибірки для ідентифікації в лабораторію особливо небезпечних інфекцій Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України.

3.9. Подавати до Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України копії карт епідеміологічного обстеження вогнища сибірки.

4. Центральній санітарно-епідеміологічній станції МОЗ України (Некрасова Л.С.):

4.1. Надавати установам та закладам охорони здоров'я, державної санітарно-епідеміологічної служби організаційно-методичну і практичну допомогу з питань епідеміології та профілактики сибірки.

5. Уважати також, що не застосовується на території України "Инструкция й методические указания по лабораторной, клинической диагностике, профилактике й лечению сибирской язвьі у людей", затверджені заступником Міністра охорони здоров'я СРСР 15.07.80, Москва.

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на начальника Головного санітарно-епідеміологічного управління Бережнова С.П.

Перший заступник Державного секретаря

Головний державний санітарний лікар України                 О.В. Лапушенко

ЗАТВЕРДЖЕНО

 Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 314 від 09.07.2003 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 3 ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА

ПРОФІЛАКТИКИ СИБІРКИ У ЛЮДЕЙ

1. Загальні відомості про збудника сибірки

Сибірка (Аnthrах) - особливо небезпечна гостра інфекційна хвороба з групи бактеріальних зооантропонозів, спричиняється спороносною паличкою сибірки, перебігає залежно від місця проникнення збудника, у шкірній - 98% або генералізованій (кишковій, легеневій, септичній) формі.

Збудник сибірки Dacillus anthracis зустрічається в 2 формах - бацилярній (вегетативній) та споровій, має здатність утворювати капсулу. В чутливому організмі продукує екзотоксин. Здатність утворювати капсулу і продукувати специфічний екзотоксин обумовлює вірулентність збудника. Поза організмом людини та тварини палички сибірки можуть утворювати спори.

У грунті та інших об'єктах зовнішнього середовища спори можуть десятиріччями зберігати свої біологічні властивості, в тому числі вірулентність.

В чутливому організмі, а також у зовнішньому середовищі при вологості 80-100%, температурі (t° - 30°-37°С) спори переходять у вегетативні форми. Висушування не впливає на спори.

Збудник сибірки в залежності від біологічної форми існування має різну стійкість. Вегетативні форми гинуть при нагріванні до t° 55°С за 40 хвилин, 75°С - за одну хвилину, при кип'ятінні - негайно. Під впливом прямих сонячних променів відмічається загибель їх через 8 годин. До низьких температур виявляють велику резистентність: при температурі мінус 10°С зберігають життєздатність до 24 днів, при мінус 24°С - до 12 днів. У трупах, що не зазнавали розтину, в літню пору вони відмирають за 1-3 доби.

Вегетативні форми чутливі до дії різних дезінфікуючих речовин. 5-10 % розчини хлораміну, свіжий 5 % розчин хлорного вапна, 6% перекис водню убивають їх за 4-5 хвилин.

Спори збудника сибірки відрізняються винятковою стійкістю. Від дії прямого сонячного світла вони гинуть через 20 і більше діб. Спори залишаються життєздатними при температурі 70° С на протязі декількох годин, при кип'ятінні гинуть за 60 хвилин; в автоклаві при 132°С гинуть за 60 хвилин, обробка сухим жаром при температурі 120°С вбиває через 2 години. У висушеному стані вони зберігаються понад 40 років.

Спори досить стійкі до дії хімічних речовин 5-10 % розчини хлораміну вбивають їх через кілька діб, 6 % розчин перекису водню - через 1 рік в освітленому розчині хлорного вапна при вмісті 5% активного хлору спори гинуть через 1 годину.

2. Епізоотологія сибірки

Резервуаром збудника сибірки є контамінований спорами сибірки грунт, в якому збудник зберігається тривалий час.

Зараження тварин відбувається, в основному, двома шляхами -аліментарним або трансмісивним -передачею збудника від хворих тварин, які мають виражену бактеріемію здоровим тваринам. Трансмісивна передача може здійснюватись сліпнями, мухою-жигалкою та іншими кровосисними комахами.

Хворі на сибірку тварини є заразливими на протязі всього періоду хвороби, виділяючи збудника у зовнішнє середовище з сечею, фекаліями, молоком, кров'янистими виділеннями. Після їх загибелі заразними є всі органи і тканини, в тому числі шкури, вовна, кістки, роги, копита, кров.

Найбільш сприйнятливими до сибірки є корови, кози, вівці, буйволи, верблюди, коні, віслюки і травоїдні дикі тварини, менш сприйнятливі свині. Собаки, кішки, промислові тварини (норки), дикі хижі тварини хворіють на сибірку рідко, при умові масивного їх інфікування.

З лабораторних тварин чутливі до сибірки білі миші, морські свинки, кролики, сірійські хом'яки. Білі миші, морські свинки і кролики при зараженні збудником сибірки в залежності від інфікуючої дози гинуть на протязі 1-4 діб, іноді в більш пізні терміни (на 8-10 добу).

У сприйнятливих до сибірки тварин захворювання переважно перебігає у септичний формі. У більш стійких до сибірки видів тварин (свині) процес приймає, як правило локалізовану форму у вигляді серозно-геморагічного або некротичного запалення лімфатичних залоз, пащі і глотки. Захворюваність тварин різко зростає в червні - вересні.

При захворюванні тварин утворюється епізоотичне вогнище.

Епізоотичне вогнище - це місце знаходження джерела або чинників передачі збудника (господарство або окрема ферма, населений пункт або його частина, район та ін.), в межах якого можлива передача збудника сприйнятливим до сибірки тваринам.

Здатність спор збудника сибірки тривалий час зберігатися в грунті, забезпечує існування стаціонарно-неблагополучних пунктів.

Стаціонарно-неблагополучним щодо сибірки пунктом слід вважати населений пункт, господарство, тваринницькі ферми з приміщеннями і прилеглими до них вигонами, пасовищами, водоймами, а також окремі їх ділянки, урочища та інші об'єкти, в яких мали місце випадки захворювання тварин на сибірку, незалежно від їх кількості та строки давності.

Ґрунтовими вогнищами сибірки вважаються скотомогильники, біотермічні ями та інші місця захоронення трупів тварин, які загинули від сибірки.

Загрозливою зоною з сибірки вважають територію, яка має будь-які господарські зв'язки з неблагополучним за сибіркою пунктом і де є загроза виникнення захворювання тварин.

Неблагополуччя тваринницького господарства щодо сибірки, межу загрозливої території визначають місцеві органи державної служби ветеринарної медицини, враховуючи грунтово-географічні, природно-кліматичні умови і господарсько-економічні зв'язки господарств, населених пунктів, заготівельних і переробних організацій, підприємств (перегін тварин на сезонні пасовища, наявність ринків збуту, шкіряно-сировинних підприємств, заготівельних баз тощо.).

Специфічна профілактика сибірки у тварин полягає в проведенні регулярних планових щеплень сприйнятливих до цього захворювання тварин, в господарствах, підприємствах і організаціях, незалежно від форм власності, однією із дозволених до використання вакцин в порядку і терміни, передбачені інструкціями для їх застосування.

3. Епідеміологія сибірки

Основними джерелами збудника сибірки для людини є хворі, загиблі від сибірки сільськогосподарські або промислові тварини, а факторами передачі - м'ясопродукти і сировина (молоко, шкіра, шерсть, кістки тощо), отримані від цих тварин при їх вимушеному забої.

Епізоотичне вогнище сибірки, в якому виникло захворювання людей, одночасно є епідемічним вогнищем.

Вогнищем сибірки може бути:

а)місце утримання тварин, хворих на сибірку;

б)місце забою і розробки туш, хворих на сибірку тварин;

в)місце захоронення трупів, хворих на сибірку тварин;

г)приміщення, де зберігалася і перероблялася сировина, напівфабрикати і продукція, які призвели до зараження людини;

Зараження людини сибіркою виникає внаслідок проникнення збудника через пошкоджену шкіру тіла (подряпини, садна, дрібні порізи) та слизові оболонки при догляді за хворими тваринами, розтині трупів, знятті шкіри, розробці туш хворих тварин. Зараження можливе при контакті з різними видами сировини, отриманої від хворих тварин, при вживанні в їжу м'яса хворих тварин, а також аспіраційним та трансмісивним (через укуси кровосисних комах) шляхами. Не виключається зараження через контамінований збудником грунт або предмети, забруднені збудником.

Достовірних даних про передачу сибірки від хворої людини здоровій в практиці немає. Людина, хвора на сибірку не має епідеміологічного значення і являє собою "біологічний тупик".

Захворюваність на сибірку серед людей носить в основному спорадичний характер, але нерідко може набувати групового характеру і спалаху. Основними причинами зараження людей сибіркою є:

В побутових умовах:

• здійснення (без попереднього ветеринарного огляду) подвірного вимушеного забою хворих тварин, розробка туш, зняття шкіри і поховання трупів загиблих тварин без дотримання ветеринарно-санітарних правил;

• порушення правил особистої гігієни при догляді за хворими тваринами;

• приготування і вживання їжі з м'яса, отриманого від хворих тварин;

• контакт з випадково придбаними м'ясопродуктами, вовною, шкірами, волосом, щетиною та іншою продукцією тваринництва, без відповідного лабораторного дослідження на наявність збудника сибірки;

• контакт з контамінованим спорами сибірки грунтом при земляних роботах;

• при укусах кровосисними комахами.

У виробничих умовах:

• порушення правил особистої гігієни при догляді за хворими тваринами, при вимушеному забої, розробці туш або при маніпуляції з інфікованими продуктами і сировиною тваринного походження;

• недотримання вимог ветеринарно-санітарних правил, встановлених для підприємств, на яких проводять заготівлю, обробку, зберігання, транспортування і реалізацію продукції тваринництва;

• контакт з контамінованим спорами сибірки грунтом при будівельних, агротехнічних, гідромеліоративних та інших земляних роботах;

• порушення режиму роботи із збудником сибірки (піддослідними тваринами) працівниками лабораторій, де проводиться робота з цим збудником.

4. Профілактичні заходи

Проводяться у відповідності з Комплексним планом організаційних, протиепідемічних та профілактичних заходів щодо зооантропонозних інфекцій, де передбачається розділ щодо профілактики сибірки, який розробляється спільно з державною службою ветеринарної медицини на кожній адміністративній території (республіка, область, місто, район), погоджується із зацікавленими службами та відомствами, що залучаються до його реалізації, і затверджується органами виконавчої влади. Щороку до цього розділу вносяться, при необхідності, відповідні зміни. Термін дії комплексного плану 5 років.

Важливим заходом профілактики захворювань людей на сибірку є створення імунного прошарку серед сприйнятливих до цього захворювання тварин, шляхом охоплення всього поголів'я тварин (великої, дрібної рогатої худоби, коней, свиней) плановими протисибірковими щепленнями у визначені терміни.

Комплекс профілактичних заходів включає: ' •

• облік стаціонарно неблагополучних щодо сибірки пунктів незалежно від терміну їх давності, з реєстрацією епізоотичних та епідемічних вогнищ сибірки в них. Облік ведеться в журналі реєстрації стаціонарно неблагополучних пунктів. Журнал обліку стаціонарно неблагополучних пунктів ведеться як територіальною санітарно-епідеміологічною станцією, так і закладом державної служби ветеринарної медицини. На кожний стаціонарно неблагополучний пункт робиться викопіювання з карт території з позначенням на них місць і меж ґрунтових вогнищ сибірки;

• облік, паспортизацію та нагляд за дотриманням належного санітарного стану (огорожа, обкопування канавами) скотомогильників, старих поховань тварин, біотермічних ям, з лабораторним дослідженням грунту. Впорядкування зазначених місць поховань на місцях здійснюють органи місцевого самоврядування;

• попереджувальний державний санітарний нагляд за земельними, будівельними, гідромеліоративними роботами, особливо в стаціонарно неблагополучних за сибіркою пунктах або поблизу від них;

• погодження із заінтересованими відомствами, службами, організаціями та нагляд за проведенням всіх видів пошукових гідромеліоративних, будівельних робіт, робіт по переміщенню грунту. У санітарно-охоронній зоні ґрунтових вогнищ сибірки не дозволяється виділення земельних ділянок для проведення гідромеліоративних, пошукових, будівельних та інших робіт, пов'язаних з виїмкою і переміщенням грунту, затопленням, підтопленням або зміною рівня ґрунтових вод, а також передачу в оренду, продаж в особисту власність, виділення під сади, городи та в інше землекористування ділянок, територій, які безпосередньо прилягають до меж ґрунтових вогнищ сибірки. У випадках, коли згадані роботи охоплюють територію двох і більше районів, дозвіл на проведення робіт видасться обласною санітарно-епідеміологічною станцією. Санітарно-охоронна зона ґрунтових вогнищ сибірки, відповідно до рельєфу місцевості, визначається державною санітарно-епідеміологічною службою спільно із державної службою ветеринарної медицини; .

• аналіз спільно з державною службою ветеринарної медицини охоплення щепленнями проти сибірки сприйнятливих до сибірки сільськогосподарських тварин в господарствах всіх форм власності, в першу чергу в стаціонарно неблагополучних пунктах;

• проведення спільно з державною службою ветеринарної медицини щорічної перевірки господарств, об'єктів підвищеного епідемічного ризику в стаціонарно неблагополучних за сибіркою пунктах щодо дотримання санітарно-ветеринарних правил в тваринницьких господарствах і напідприємствах для переробки сировини і продуктів тваринного походження усіх форм власності та підпорядкування,

• проведення щеплень особам, які працюють з живими культурами сибірки, зараженими сибіркою лабораторними тваринами або проводять дослідження матеріалу, зараженого сибіркою, відповідно до чинних нормативних документів,

• проведення теоретичної і практичної підготовки з питань клініки, лабораторної діагностики та профілактики сибірки для лікарів-епідеміологів, лікарів-бактеріологів та фахівців лікувально-профілактичних закладів,

• проведення санітарно-освітньої роботи серед населення, що проживає в стаціонарно неблагополучних пунктах, серед професійних груп, зайнятих заготовленням, збором, зберіганням, транспортуванням, переробкою та реалізацією сировини тваринного походження,

• ветеринарно-санітарні заходи проводяться органами державної служби ветеринарної медицини згідно з Інструкцією про заходи профілактики та боротьби з сибіркою тварин, затвердженою наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 25 01 2000р № 4 та зареєстрованою в Мін'юсті України 0703 2000 р №236/4357

5. Протиепідемічні заходи

При виявленні хворого або особи з підозрою на сибірку медичний працівник лікувально-профілактичного закладу терміново повідомляє по телефону та письмово протягом 12 годин надсилає в територіальну санітарно-епідеміологічну станцію повідомлення про захворювання на сибірку за формою №058/о ("Термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичну реакцію на щеплення") При цьому ставить до відома керівника даного лікувально-профілактичного закладу

Хворі та особи з підозрою на сибірку (незалежно від форми захворювання) госпіталізуються Госпіталізацію хворих та осіб з підозрою на сибірку проводять в інфекційну лікарню або інфекційне відділення лікарні, з відбором матеріалу для бактеріологічного дослідження.

Хворих на сибірку або осіб з підозрою на сибірку госпіталізують транспортом станції швидкої медичної допомоги або дезінфекційної станції.

Хворих на сибірку ізолюють в бокс або окрему палату Всі маніпуляції виконують в гумових рукавичках і спеціально виділених халатах При догляді за хворими на легеневу та септичну форми захворювання використовують окуляри консерви і ватно марлеву пов'язку В палаті проводять поточну дезінфекцію.

При отриманні термінового повідомлення про захворювання людини на сибірку або при отриманні повідомлення від державної служби ветеринарної медицини про підозру або захворювання тварин на сибірку територіальна санітарне епідеміологічна служба проводить епідеміологічне обстеження вогнища і вживає протиепідемічні заходи.

Про випадок захворювання на сибірку позачергове донесення надсилають в порядку передбаченому наказом МОЗ України від 23 05 2002р. № 190 "Про надання позачергових повідомлень Міністерству охорони здоров'я України" (Додаток 1.

Епідеміологічне обстеження вогнища проводить лікар-епідеміолог територіальної санітарно-епідемюлопчної станції спільно із фахівцями державної служби ветеринарної медицини.

Епідеміологічному обстеженню підлягає кожний випадок захворювання або підозри захворювання на сибірку.

Епідеміологічне обстеження вогнища проводиться з метою виявлення джерела інфекції, причин зараження, можливих факторів передачі збудника. Уточнюються дані про проведення передзабійного ветеринарного огляду худоби, ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та інших продуктів тваринного походження, повноту охоплення профілактичними щепленнями худоби. Уточнюють епізоотичне становище в населеному пункті щодо сибірки (реєстрація випадків захворювань в минулому, падіжу худоби, наявність скотомогильників, бютермічних ям тощо). Виявляють всі заражені або з підозрою на зараження збудником сибірки продукти, сировину тощо. Встановлюють шляхи використання сировини і продуктів, які отримані від хворої або загиблої від сибірки тварини. Визначають осіб, які мали ризик зараження від встановленого джерела збудника сибірки або факторів передачі. Відбирають проби, змиви, зразки грунту для проведення лабораторних досліджень і направляють до лабораторії відділу особливо небезпечних інфекцій обласної (міської) санітарне епідеміологічної станції

У вогнищі протягом усього періоду медичного спостереження медпрацівниками лікувально профілактичних закладів щоденно проводяться подвірні обходи, з метою виявлення хворих та осіб, що мали ризик зараження збудником сибірки.

У господарстві, де мали місце випадки захворювань тварин на сибірку установлюється карантин, проводиться щоденний медичний огляд працівників з обов'язковою термометрією. Особи, у яких на руках, обличчі та інших відкритих місцях тіла є подряпини, поранення або ушкодження шкірних покрив, до роботи з догляду за хворими тваринами, прибирання трупів, очищення і дезінфекції приміщень та інших об'єктів не допускаються.

Особам, які мали ризик зараження збудником сибірки, призначається термінова профілактика антибіотиками і за ними здійснюється медичне спостереження     (Додаток 2).

Проводиться поточна та заключна дезінфекція.

Поховання трупів людей, які померли від сибірки, проводять на кладовищі, відповідно вимог до розтину і поховання трупів людей, які померли від сибірки (Додаток 3).

За результатами епідеміологічного обстеження вогнища сибірки заповнюється карта "Епідеміологічного обстеження вогнища інфекційного захворювання" (форма № 357/о).

6. Дезінфекція при сибірці

Профілактична дезінфекція проводиться в стаціонарно неблагополучних за сибіркою пунктах, тваринницьких господарствах, пунктах забою худоби, на підприємствах, що переробляють продукти і сировину тваринного походження, а також в пунктах їх заготівлі, зберігання і при перевезенні всіма видами транспорту.

Метою профілактичної дезінфекції при сибірці є виключення можливості накопичення і перебування збудника сибірки у виробничих приміщеннях, на обладнанні, транспортних засобах та інших об'єктах і попередження, таким чином, захворювань людей і тварин. Профілактичну дезінфекцію доцільно проводити два рази на рік, її організовують і проводять медичні працівники дезінфекційних станцій або дезінфекційних відділів (відділень) санітарно-епідеміологічних станцій.

Поточну дезінфекцію в оточенні хворого на сибірку в стаціонарних умовах проводить медичний персонал, в домашніх умовах - особи, які його доглядають. Проводиться знезаражування речей, предметів, забруднених або підозрілих на забруднення збудником сибірки.

Заключну дезінфекцію проводять у приміщеннях після госпіталізації або смерті хворого, якщо там залишилися речі чи предмети, забруднені або з підозрою на забруднення збудником сибірки.

Заключну дезінфекцію при необхідності здійснюють фахівці дезінфекційної станції, дезінфекційного відділу (відділення) санітарно-епідеміологічної станції в присутності лікаря епідеміолога-дезінфекціоніста. Перед проведенням заключної дезінфекції лікар зобов'язаний:

• виявити всі забруднені або підозрілі на забруднення збудником сибірки речі і предмети;

• відібрати і направити речі для камерної дезінфекції;

• визначити необхідність і способи знезараження приміщень, предметів та ін.

Для проведення профілактичної, поточної і заключної дезінфекції при сибірці можуть застосовуватись дезінфекційні засоби із спороцидною (щодо В.аптпгасіз) дією, які дозволені для застосування у відповідності з режимами, викладеними у методичних вказівках.

Для проведення дезінфекції у вогнищі сибірки допускаються особи, які пройшли підготовку з питань дезінфекції при сибірці.

Дезінфектори та інший персонал не допускаються до вказаних видів робіт при наявності подряпин, саден і інших ушкоджень шкіри обличчя, рук або інших відкритих ділянок тіла.

Дезінфекційні роботи у вогнищі сибірки проводяться з дотриманням правил техніки безпеки при дезінфекційних роботах згідно з "Правилами по охране труда работников дезинфекционного дела й по содержанию дезинфекционньїх станций, дезинфекционньїх отделов, отделений профилактической дезинфекции, санитарно-зпидемиологических станций, отдельньїх дезинфекционньїх установок" № 1963-79 від 09.02.1979 р., затвердженими Головним державним санітарним лікарем МОЗ СРСР Бургасовим П.Н.

Проведення профілактичної, поточної і заключної дезінфекції при сибірці здійснюються використанням дезінфекційних засобів, які дозволені до застосування в Україні, внесені до Облікового переліку дезінфекційних засобів в Україні і мають методичні вказівки щодо їх застосування, затверджені Головним державним санітарним лікарем України або його заступниками.

Начальник управління профілактики інфекційних захворювань Л.М. Мухарська

Додаток 1

до Методичних рекомендацій з епідеміології, та профілактики сибірки у людей

Порядок подачі та обсяг оперативної інформації про випадок захворювання або підозри на захворювання людей на сибірку.

Оперативна інформація згідно наказу МОЗ України від 23.05.2002 р. № 190 "Про надання позачергових повідомлень Міністерству охорони здоров'я України" подасться до Головного санітарно-епідеміологічного управління МОЗ України терміново телефоном (253-9417, 253-1784), телефоном-факсом (253-5203) або електронною поштою та Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України телефоном-факсом (417-3775), телефоном (416-3920, 416-3820) або електронною поштою не пізніше 24 годин після реєстрації захворювання на сибірку.

В інформації крім питань, що висвітлені у формі 58/о ("Термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення) слід додатково зазначити такі дані:

Дата відбору матеріалу для бактеріологічного дослідження.

Дані епідеміологічного обстеження вогнища.

Джерело зараження, фактори передачі.

Кількість осіб, що мали ризик зараження на сибірку.

Заключний діагноз (дата).

Дата проведення термінової профілактики,

Вжиті протиепідемічні та профілактичні заходи.

Начальник управління профілактики інфекційних захворювань  Л.М. Мухарська

Додаток 2

до Методичних рекомендацій з епідеміології, та профілактики сибірки у людей

Термінова профілактика

Термінову профілактику проводять особам, які мали прямий контакт із матеріалом, контамінованим збудником сибірки, брали участь у вимушеному забої і розробці хворих на сибірку або з підозрою на це захворювання тварин, особам, які доглядали за хворими тваринами, приймали участь в похованні трупів хворих тварин, приймали участь в приготуванні страв з м'яса та м'ясопродуктів хворих тварин та вживали в їжу м'ясо хворої тварини. За цими особами встановлюється медичний нагляд на протязі 8 днів.

Профілактика проводиться в можливо ранні терміни після ймовірного інфікування збудником. Недоцільно проведення термінової профілактики, якщо пройшло понад 8 діб після ймовірного інфікування.

Для термінової профілактики застосовують антибіотики.

З цією метою використовують доксициклін по 0,1 г два рази на день протягом 8 днів або офлоксацин по 400 мгдва рази на день протягом 8 днів; можуть бути використані инші антибіотики широкого спектру дії.

Начальник управління профілактики інфекційних захворювань                              Л.М. Мухарська

Додаток З

до Методичних рекомендацій з епідеміології, та профілактики сибірки у людей

Вимоги до розтину і поховання трупів людей, які померли від сибірки

Труп людини, яка померла від сибірки, коли діагноз підтверджено лабораторне, розтину не підлягає.

У разі крайньої необхідності розтин трупа людини, яка померла від сибірки проводить лікар в протичумному костюмі І типу, з обов'язковим проведенням заключної дезінфекції приміщення, предметів, інструментарію, халатів тощо, які використовували для розтину трупа та знезараженням стічних вод.

При наявності відповідних умов, труп рекомендується креміювати. В інших випадках проводять його поховання. Поховання трупів людей, які померли від сибірки, проводиться на звичайному кладовищі, на непідтопляємій ділянці на глибині не менше 2 м в металевій або щільно зачиненій дерев'яній труні. В місцевостях з високим стоянням ґрунтових вод труну установлюють в щільний зсередини і ззовні ящик. Простір між стінками труни і ящика заповнюють сухим хлорним вапном, ящик щільно накривають просмоленою кришкою, яку забивають гвіздками.

У випадках, коли труп не підлягав розтину до виносу з приміщення, його поміщають у труну, оббиту зсередини поліетиленовою плівкою (клейонкою). Для того, щоб уникнути затікання рідини з трупа, шви в поліетиленовій (тощо) плівці (клейонці) повинні лежати зверху вниз і розміщуватися на бокових сторонах трупа.

При похованні трупа, що зазнавав розтину, під поліетиленову плівку (клейонку) на дно труни і зверху на поліетиленову плівку (клейонку) поверх трупа насипають шар сухого хлорного вапна (3-4 см), труну щільно закривають кришкою. Дно могили засипається шаром (10 см) сухого хлорного вапна.

Транспорт, на якому перевозили труп, а також інші предмети які мали контакт з трупом при похованні підлягають дезінфекції.

Начальник управління профілактики інфекційних захворювань                              Л.М. Мухарська