КОНВЕНЦІЯ № 17

Конвенція про відшкодування працівникам шкоди у разі нещасних випадків на виробництві

Дата набуття чинності: 1 квітня 1927 року

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного

бюро праці та зібралася 19 травня 1925 року на свою сьому сесію,

постановивши прийняти ряд пропозицій стосовно відшкодування шкоди у разі нещасних випадків на виробництві, що є частиною першого пункту порядку денного сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього десятого дня червня місяця тисяча дев’ятсот двадцять п’ятого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1925 року про відшкодування працівникам шкоди у разі нещасних випадків на виробництві і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Стаття 1

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, зобов’язується забезпечити працівникам, потерпілим внаслідок нещасних випадків на виробництві, або їхнім утриманцям відшкодування шкоди на умовах, принаймні рівних тим, які передбачено цією Конвенцією.

Стаття 2

1. Законодавство щодо відшкодування шкоди у разі нещасних випадків на виробництві застосовується до працівників, службовців та учнів, зайнятих на підприємствах, у господарствах або установах, державних чи приватних, незалежно від їхнього роду.

2. Однак кожний член Організації може передбачити у своєму національному законодавстві такі винятки, які він вважатиме потрібними, щодо:

a) осіб, які виконують випадкові роботи, не типові для даного підприємства;

b) осіб, які працюють удома;

c) членів сім’ї роботодавця, які працюють виключно для нього і мешкають в його будинку;

d) працівників розумової праці, заробіток яких перевищує межу, встановлену національним законодавством.

Стаття 3

Ця Конвенція не поширюється на:

1) моряків і рибалок, положення щодо яких міститимуться в одній з наступних конвенцій;

Стаття 4

Ця Конвенція не застосовується до сільського господарства, щодо якого лишається чинною Конвенція про відшкодування шкоди у разі нещасних випадків у сільському господарстві, ухвалена Міжнародною конференцією праці на її третій сесії.

Стаття 5

Відшкодування шкоди у разі нещасних випадків, що спричинили постійну непрацездатність або смерть, виплачується потерпілим особам або їхнім утриманцям у формі періодичних виплат за умови, що воно може бути виплачене цілком або частково у формі одноразової допомоги, якщо компетентним органом влади будуть надані гарантії розумного її використання.

Стаття 6

У разі непрацездатності відшкодування надається не пізніше ніж на п’ятий день після нещасного випадку, незалежно від того, чи сплачує його роботодавець, установа по страхуванню від нещасних випадків чи установа по страхуванню на випадок хвороби.

Стаття 7

У тих випадках, коли непрацездатність внаслідок нещасного випадку має такий вид, що потерпіла особа потребує постійної допомоги іншої особи, надається додаткове відшкодування.

Стаття 8

Національне законодавство передбачає такі заходи контролю, а також методи перегляду допомоги, які буде визнано потрібними.

Стаття 9

Потерпілі від нещасних випадків на виробництві мають право на медичну допомогу і на таку хірургічну допомогу та допомогу лікувальними засобами, яка буде визнана потрібною внаслідок нещасного випадку. Ця медична допомога надається за рахунок або роботодавця, або установи по страхуванню від нещасних випадків, або установ по страхуванню на випадок хвороби чи інвалідності.

Стаття 10

1. Потерпілі від нещасних випадків на виробництві мають право на отримання і регулярне поновлення за рахунок роботодавця або страхувальника протезних та ортопедичних засобів, використання яких буде визнане потрібним. Однак у виняткових випадках національне законодавство може передбачити замість надання і поновлення цих протезних та ортопедичних засобів надання потерпілому додаткової допомоги, сума якої відповідатиме можливій вартості придбання чи поновлення цих засобів і буде визначена в момент надання або перегляду допомоги.

2. Національне законодавство передбачає щодо поновлення таких засобів неодмінні заходи контролю як для запобігання зловживанню, так і для забезпечення надання додаткової допомоги.

Стаття 11

Національне законодавство передбачає заходи, які з урахуванням особливих умов кожної країни будуть у кожному випадку найкращим чином забезпечувати за неплатоспроможності роботодавця або страхувальника виплату відшкодування потерпілим внаслідок нещасних випадків або їхнім утриманцям у разі їхньої смерті.

Стаття 12

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці.

Стаття 13

1. Ця Конвенція набуває чинності відразу ж після реєстрації у Генерального директора документів про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці.

2. Вона зв’язує тільки тих членів Організації, чиї документи про ратифікацію зареєстровано в Міжнародному бюро праці.

Стаття 14

Як тільки документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці зареєстровано в Міжнародному бюро праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він сповіщає їх також про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, отриманих згодом від інших членів Організації.

Стаття 15

З урахуванням положень статті 13 кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, погоджується надати чинності положенням статей 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 не пізніше ніж 1 січня 1927 року і вживати заходів, потрібних для ефективного здійснення їх.

Стаття 16

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов’язується застосовувати її до своїх колоній, володінь і протекторатів відповідно до положень статті 35 Статуту Міжнародної організації праці.

Стаття 17

Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення п’ятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.

Стаття 18

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 19

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.