Перспективи запровадження безвідходного виробництва

Слід зазначити, що близько 70 % технологічної бази промисловості України будь-якої власності не дозволяє здійснити на підприємствах глибоке очищення викидів в атмосферне повітря, скидів в водні ресурси та забезпечення екологічно безпечного розміщення відходів. Впровадження нових технологічних процесів, на основі яких може бути створене безвідходне виробництво, яке забезпечить не тільки високі техніко-економічні показники, а й комплексне використання природних ресурсів, з технічних і економічних причин відразу здійснити неможливо. Реальний шлях екологізації технологій — це поступовий перехід спочатку до маловідходних, а потім — до безвідходних замкнутих циклів. Тільки так може бути досягнута мета раціонального природокористування та охорона довкілля країни.

Однією з основних умов проведення дієвої «екологізації» підприємства або створення безвідходного промислового комплексу є впровадження об’єднаних технологій, які дозволять максимально зменшувати негативний вплив усіх компонентів сировини, що надходять на переробку, та використовувати в технологічному процесі підприємства відходи одного виду продукції для виготовлення іншого, до проведення повної ліквідації відходів. Тобто вся діяльність із запобігання забрудненню довкілля повинна бути спрямована на усунення або послаблення джерел утворення відходів.

Незалежно від того, які шляхи до створення безвідходного підприємства будуть обрані, насамперед необхідно визначити економічний ефект від започаткованого проекту. Необхідно отримати максимально точні дані про всі витрати, пов’язані з діючими методами виробництва. Порівняти ці витрати з витратами (включаючи оціночну вартість необхідного обладнання), які будуть потрібні для реалізації проекту безвідходного виробництва. Нематеріальні результати проведення цього моніторингу важливо також конвертувати в реальні доходи і збитки, надаючи їм не менше значення, ніж матеріальним.

Забезпечення дієвого, раціонального складання та наступного застосування Програми запобігання забрудненню навколишнього природного середовища на підприємстві — це встановлення жорсткої парадигми: пріоритет діяльності організації — це запобігання нанесенню шкоди довкіллю.

З 1 січня 2011 р. згідно з вимогами Податкового кодексу від 2 грудня 2010 року в Україні був запроваджений екологічний податок за фактичні обсяги викидів у атмосферне повітря та скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу утворення та тимчасового зберігання радіоактивних відходів.

Цей податок був введений замість збору за забруднення навколишнього природного середовища, сплату якого з 1 січня 2011 року було припинено.

Порядок нарахування екологічного податку визначено розділом VIII Податкового кодексу (статті 240-250).

З метою застосування ставок екологічного податку, наведених у ст. 246 Податкового кодексу України (далі — ПКУ), суб’єкт господарювання, у якого відсутній дозвіл на розміщення відходів, має право самостійно визначати клас небезпеки відходів, що ним розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, та самостійно обрати відповідну ставку екологічного податку.

Слід зазначити, що при цьому до суб’єкта господарювання застосовуються штрафні (фінансові) санкції, визначені ст. 123 ПКУ, у разі коли дані перевірки свідчать про заниження податкового зобов’язання в результаті неправильно застосованої суб’єктом господарювання ставки екологічного податку.

Платниками цього податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, під час провадження діяльності яких на території України здійснюються:

• викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
• скиди забруднювальних речовин безпосередньо у водні об’єкти;
• розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;
• утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
• тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений особливими умовами ліцензії строк.

Джерело: журнал «Екологія підприємства», травень 2016