Домовленості про транзит газу: чи збережені інтереси України

Ми домовилися про дві важливі речі, згода щодо яких ще буквально на початку минулого тижня зовсім не була такою очевидною.

Перше: Газпром виплачує Україні 2,9 млрд доларів (+пеня) за рішенням Стокгольмського арбітражу.

Якщо згадати заяви російської сторони про те, що вона не буде віддавати гроші згідно з цим "політичним рішенням", то фіксація в протоколі намірів це зробити – однозначний переговорний успіх.

Друге: транзит через Україну буде принаймні найближчі п’ять років. Росіянам не вистачило буквально "декількох днів", щоб добудувати Північний потік-2 і пустити в Європу газ в обхід нашої ГТС. Нам дуже допомогла позиція США в цьому питанні.

Саме тому ми так затягували із зустріччю та рішеннями щодо протоколу – коли 20 грудня ми готувалися до погодження, то вже знали, що оборонний бюджет США буде підписаний із запровадженням санкцій проти компаній, які будують Північний потік-2.

Орієнтовний прибуток, з яким Україна вийшла з цієї зустрічі, це понад 3 млрд доларів по арбітражу + орієнтовно 3 млрд доларів за транзит на рік протягом 5 років.

Отже, в п’ятирічній перспективі ми отримаємо близько 18 млрд доларів, з них 3 - живими грошима – вже до нового року. І це – без жодних кабальних умов щодо придбання російського газу.

Газпром – дуже непередбачуваний гравець, для якого політичні інтереси можуть бути важливіші за фінансові, про це треба пам’ятати всім, хто сідає з його представниками за один стіл. І не варто впадати в "запаморочення від успіхів".

Що таке 12,2 млрд доларів, про які йдеться в протоколі? Це – потенційний виграш в арбітражі за упущену вигоду.

Тут є три ключові моменти: сама цифра і слова "потенційний" та "упущена". Ми могли би їх отримати, якщо б Газпром повністю відмовився від транзиту через Україну і не пускав сюди інших (питання, хто міг би бути цим "іншим", теж актуальне).

Але якщо Газпром прокачував хоча б мінімальні об’єми, то нам вже було б складно підтримувати переконливість своєї позиції.

Крім того, арбітраж – це довгий і витратний процес. Припустимо, ми б отримали 12,2 млрд доларів (мінус судові витрати) протягом 3-5 років, якщо б наша ГТС стояла порожньою.

Чи було б це перемогою для України? Ні. Тому що за наявними домовленостями ми маємо отримати більше від транзиту, ніж могли би виграти в суді за його відсутності.

Крім того, Україна втратила би статус транзитної держави, а наявну нішу  зайняли компанії-постачальники скрапленого газу.

З якою позицією ми би "відмотували назад", виходячи на переговори про відновлення транзиту? З позицією ненадійного постачальника в ситуації, коли ринок стрімко освоюють інші.

Упершись у свою безкопромісність, ми би показали себе ЄС ненадійним та егоїстичним партнером.

Так, наші сховища повні і ми би витримали "блокаду", яка могла початися 1 січня 2020 року при зупинці транзиту.

Але це було би куплено ціною втрати партнерської довіри з боку ЄС (а Євросоюз солідаризується з нами щодо антиросійських санкцій), зростання ціни для споживачів газу в Європі та в Україні.

А це зовсім не відповідає нашим цілям, так як людей та їхні потреби ми завжди ставимо на перше місце. Якщо сьогодні як "поганий хлопець" виступає Газпром і РФ у цілому, то після такого демаршу цей імідж перейшов би на нас.

Так, ми би хотіли прокачувати 60 млрд кубів газу на рік протягом 10 років, а в протоколах записано 65 млрд на перший рік і по 40 млрд на наступні чотири. Але це дипломатія.

Ми зійшлися на проміжному варіанті, який вигідний Україні та ЄС. Ми апелюємо до європейських норм, а вони допускають укладання угод про транзит і на рік, і на місяць, і на тиждень.

Що б було, якби Росія твердо стояла на одному році – і це було б цілком у дусі європейських правил? У нас не виявилося би чітких аргументів бути категорично "проти".

5 років з можливістю продовження договорів на такий самий період на аналогічних умовах є непоганим горизонтом планування і для Європи, і для України, яка буде забезпечена грошима за транзит.

Україна покаже себе як надійний і договороздатний транзитний партнер Європи, який може йти на розумні компроміси, що відповідають нашим національним інтересам і енергетичній безпеці Євросоюзу.

І тепер, якщо контракту не буде до 31 грудня, а з нового року в телевізорі будуть показані панічні кадри замерзаючих європейських міст, то під тиском Європи "підписуйте швидше!" опинимось не ми, а Газпром.

Перед зимою уряд запропонував громадянам гарантовану ціну на газ – захист від зростання ціни  в платіжці, щоб там не було.

Якщо росіяни  все ж таки в останню мить вирішать увійти з нами в клінч, ціна на газ може вирости.

І тоді укладені форвардні контракти стануть тією страховкою, тією подушкою безпеки, яка не дасть українцям відчути проблему на собі. Поки в нас на руках немає підписаних договорів – трапитися може будь-що.

По-друге, транзит - це стабільні гроші в бюджет, які потрібні Україні для розвитку, в тому числі  і розвитку концепції "життя після транзиту".

Фактично, ми зараз виторгували собі додатковий час на посилення власної енергонезалежності.

По-третє, в угоді про транзит є ще один момент, глобально-безпековий.

Військове протистояння все ще триває, тому українські труби, які забезпечують газом Європу – хороший аргумент для того, щоб вирішувати конфлікт, а не йти на його ескалацію.

І як посткриптум. Усі питання щодо активів Нафтогазу в Криму, "бондів Януковича", постачання газу в окуповані райони Донбасу – це абсолютно різні процеси, які не є предметом угоди про транзит.

Ще одна мета, якої ми досягли на цих перемовинах, – повністю відв’язали питання транзиту газу від усіх інших.