Письмо от 06.03.2015 № 141/18/99-15 О предоставлении пособия по безработице

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 06.03.2015 р. N 141/18/99-15

Департамент соціального страхування та партнерства разом з Державним центром зайнятості розглянули лист <...> та повідомляє наступне.

Щодо надання допомоги по безробіттю.

Умови, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю визначаються статтями 22 та 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон) та Порядком надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. N 307, зареєстрованим в Мін'юсті України 14 грудня 2000 р. за N 915/5136 (далі - Порядок).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Частиною першою статті 23 Закону встановлено, що застрахованим особам, визнаним в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1266, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Залежно від тривалості безробіття допомога по безробіттю виплачується у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.

Виплата допомоги по безробіттю особам, звільненим з останнього місця роботи чи служби за власним бажанням без поважних причин, у перші 90 календарних днів не здійснюється. Виплата допомоги таким особам починається з 91 календарного дня у розмірі 80 відсотків до визначеного розміру.

Відповідно до підпункту 2.2 Порядку втратою роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин вважається припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), а для військовослужбовців, зазначених у пункті 2.1 цього Порядку, - звільнення зі служби з поважних причин без права на пенсію (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров'я, у зв'язку із закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, через сімейні обставини або з інших поважних причин відповідно до законодавства про військовий обов'язок і військову службу).

У разі звільнення особи з поважних причин, допомога по безробіттю починається з дня її призначення та виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства.

Особам, звільненим з останнього місця роботи за угодою сторін, виплата допомоги по безробіттю починається з дня її призначення у розмірі 100 відсотків до визначеного розміру.

Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 386, контроль за додержанням законодавства про працю здійснює Держпраці України.

Водночас згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58, трудові книжки є основним документом про трудову діяльність працівників. Державна служба зайнятості у своїй діяльності може лише використовувати дані зазначені роботодавцем в трудових книжках працівників.

Державна служба зайнятості має право здійснювати перевірку страхового випадку, та, у разі виявлення невідповідності або некоректності внесеного запису до трудової книжки, інформувати про це органи Держпраці України з метою проведення перевірки та вжиття заходів для усунення порушення.

Стосовно умов оплати праці працівника під час відрядження

Підприємства госпрозрахункової сфери згідно із статтею 97 КЗпП та статтею 15 Закону України "Про оплату праці" питання оплати праці своїх працівників вирішують самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (територіальними) угодами.

Отже, умови встановлення і розміри оплати праці працівників, в т. ч. і за період відрядження, підприємства визначають самостійно в колективному договорі або іншому локальному акті з дотриманням положень законодавства.

Гарантії за час відрядження встановлені статтею 121 КЗпП та Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 121 КЗпП працівникам, які направляються у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку, що зберігається за такими працівниками на всі робочі дні у відрядженні за графіком, установленим за місцем постійної роботи. Тобто у випадку направлення працівника у відрядження необхідно порівняти суму середньоденного заробітку і денного заробітку відповідно до умов трудового договору і у випадку, коли денний заробіток вищий його середнього заробітку, заплатити за час відрядження заробітну плату, а якщо вищий середній заробіток, то виплачується середня заробітна плата.

Отже, за час перебування працівника у відрядженні згідно з наказом керівника підприємства йому мають здійснити виплати, передбачені статтею 121 КЗпП. У разі нарахування сум за період відрядження в меншому розмірі, необхідно провести донарахування розміру оплати за дні відрядження.

Водночас зазначаємо, що відповідно до статті 265 КЗпП особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.