МВ 10.10.2-154-2008 Вирусологический мониторинг в системе эпидемиологического надзора за энтеровирусными инфекциями и пути его усовершенствования. Методические указания

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СЛУЖБА

10. Методи контролю.
10.2. Біологічні та мікробіологічні чинники.

ВІРУСОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ
У СИСТЕМІ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ
ЗА ЕНТЕРОВІРУСНИМИ ІНФЕКЦІЯМИ
ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

Методичні вказівки
МР 10.10.2-154-2008

Київ - 2008

ПЕРЕДМОВА

Методичні вказівки "Вірусологічний моніторинг у системі епідеміологічного нагляду за ентеровірусними інфекціями та шляхи його удосконалення" призначені для лікарів-епідеміологів, вірусологів та спеціалістів різних суміжних галузей, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд за інфекційними хворобами. У них наведено структуру епідеміологічного нагляду за ентеровірусними інфекціями з урахуванням їх сучасних епідеміологічних особливостей, обгрунтовано провідну роль вірусологічного моніторингу, його об’єкти та обсяг, визначено напрямки стандартизації вірусологічних методик.

Методичними вказівками представлено характеристики типового складу ентеровірусів, які входять до колекції Музею патогенних мікроорганізмів, їх роль при різних клінічних проявах ентеровірусних інфекцій, а також умови довгострокового зберігання штамів.

Методичні вказівки щодо проведення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за ентеровірусними інфекціями розроблені в Україні вперше.

Методичні вказівки розроблені авторським колективом фахівців у складі:

- д.мед.н., професор В. І. Задорожна, д.мед.н., професор В. І. Бондаренко, д.мед.н. С. І. Доан, к.б.н., с.н.с. Н. Л. Зубкова, к.б.н., п.н.с. Т. О. Бура, м.н.с. В. В. Ведмеденко (ДУ „Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. B. Громашевського АМН України”);

- Демчишина І. В. , ЦСЕС МОЗ України.

ЗМІСТ

1. Загальні положення

2. Епідеміологічні особливості ентеровірусних інфекцій на сучасному етапі

3. Вірусологічний моніторинг ентеровірусних інфекцій

4. Довгострокове зберігання штамів ентеровірусів

5. Структура епідеміологічного нагляду за ентеровірусними інфекціями

Література

ЗАТВЕРДЖЕНО
наказ МОЗ
від 18.02.2008 № 86

Методичні вказівки

„ВІРУСОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ У СИСТЕМІ
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ ЗА
ЕНТЕРОВІРУСНИМИ ІНФЕКЦІЯМИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО
УДОСКОНАЛЕННЯ”

1. Загальні положення

1.1. Методичні вказівки можуть використовуватись при проведенні державного санітарно-епідеміологічного нагляду за ентеровірусними інфекціями.

1.2. Зазначені методичні вказівки призначені для лікарів-епідеміологів, вірусологів та спеціалістів різних суміжних галузей.

1.3. Вірусологічний моніторинг є однією з головних складових інформаційної підсистеми епідеміологічного нагляду за ентеровірусними інфекціями. Він включає лабораторну діагностику ентеровірусних інфекцій та контроль за циркуляцією ентеровірусів серед здорового населення і в об’єктах довкілля. На теперішній час визначено 73 типи ентеровірусів, ще залишаються не класифікованими біля 20 ентеровірусів.

Згідно з прийнятою раніше класифікацією ентеровіруси людини належать до родини Picomaviridae, роду Enterovirus і поділяються на поліовіруси (3 типи), Коксакі А (23 типи), Коксакі В (6 типів), ECHO (28 типів), ентеровіруси типів 68-71, 73-78, 89-91. Зазначена класифікація є загальновживаною при ідентифікації ізолятів ентеровірусів. За класифікацією, створеною на підставі геномних характеристик вірусів, неполіомієлітні ентеровіруси людини поділяються на 4 види: А (16 серотипів), В (41 серотип), С (11 серотипів), D (2 серотипи). Типовим представником роду Enterovirus є поліовірус. Віруси ЕСНО-22 та -23 на сьогодні віднесені до роду Parechovirus, ентеровірус типу 72 (збудник гепатиту А) - до роду Hepato virus.

Ураховуючи широкий поліморфізм клінічних проявів (від лихоманки, гострих респіраторних синдромів, пневмонії новонароджених, гострого гепатиту, геморагічного кон’юнктивіту, герпангіни, епідемічної міальгії, діареї до клініки гострого поліомієліту, полірадикулонейропатій, серозного менінгіту) та широкий спектр збудників (близько 70 типів), поставити діагноз лише за клінічними проявами захворювання надзвичайно важко. Необхідним є вірусологічне підтвердження діагнозу. Не можна також недооцінювати роль ентеровірусів у розвитку соматичної патології (цукровий діабет, міокардіопатія, уроджені вади розвитку тощо).

Виражена гетерогенність популяцій ентеровірусів, широкі межі адаптаційної мінливості (від персистуючих варіантів до високовірулентних), здатність збудника до тривалого виживання в об’єктах довкілля підтверджують той факт, що на сьогодні епідеміологічний нагляд за ентеровірусними інфекціями не може функціонувати без вірусологічного моніторингу. Для підвищення його ефективності необхідно переглянути об’єкти дослідження, їх обсяг у відповідності з новітніми науковими даними, визначити шляхи щодо стандартизації вірусологічних досліджень. Штами ентеровірусів, виділені від інфекційних хворих, здорових осіб та з об’єктів довкілля повинні вважатися національним надбанням, бути належним чином ідентифіковані, внесені до музею патогенних культур мікроорганізмів та використовуватися в подальшому при вивченні еволюційних змін збудників, при молекулярно-епідеміологічних дослідженнях шляхів передачі збудника на рівні окремих осіб, у межах географічних регіонів, при визначенні тривалості його циркуляції на певній території чи персистенції в конкретному організмі.

2. Епідеміологічні особливості ентеровірусних інфекцій
на сучасному етапі

Епідеміологічний нагляд за інфекційною хворобою це система динамічної комплексної оцінки стану і тенденцій розвитку епідемічного процесу в просторі та часі серед різних груп населення з урахуванням впливу на його активність соціальних та природних факторів, кінцевою метою якого є розробка і реалізація науково-обгрунтованих профілактичних та протиепідемічних заходів.

У той же час, визначені на підставі аналізу даних епідеміологічного нагляду особливості епідемічного процесу інфекції на певному етапі його розвитку вимагають внесення змін до системи епідеміологічного нагляду з метою підвищення його інформативності та ефективності профілактичних заходів.

Ентеровірусні інфекції є особливою групою інфекційних хвороб, унікальність яких визначається наступними позиціями:

- велика кількість серологічних типів збудника (73 типи);

- здатність збудника до тривалого виживання в об’єктах довкілля;

- можливість утворення рекомбінантних варіантів вірусу та їх участі в епідемічному процесі;

- широкі межі адаптаційної мінливості збудника (від персистуючих варіантів до високовірулентних);

- висока контагіозність;

поліморфізм клінічних проявів захворювання (від безсимптомних форм до важких неврологічних уражень);

- значна і не до кінця з’ясована роль ентеровірусів у соматичній патології.

На особливості епідемічного процесу ентеровірусних інфекцій значно вплинули заходи, спрямовані на ерадикацію поліомієліту, та їх наслідки. Планова імунопрофілактика поліомієліту живою вакциною, широкомасштабні заходи одномоментної масової імунізації призвели, з одного боку, до інтенсивної циркуляції вакцинних поліовірусів, що приймають участь в епідемічному процесі ентеровірусних інфекцій загалом, з іншого - до припинення циркуляції "диких" поліовірусів. Зазначене сприяло появі ряду нових проблем, а саме:

- подальший вибір безпечних шляхів створення надійної несприйнятливості населення до поліомієліту;

- випадки вакциноасоційованого поліомієліту на фоні застосування живої вакцини, що супроводжуються інвалідизацією щеплених;